На проблему обороноздатності варто нарешті подивитися системно. Треба розуміти важливість погляду на це питання і «зверху» і «знизу». Йдеться про те, що без навченого солдата, екіпажу, підрозділу, без сучасного бойового забезпечення немає сенсу говорити про обороноздатність. В будь-яких умовах повинна бути основа у вигляді добре підготовленого тактичного підрозділу. Разом з цим, розглядаючи проблему «зверху», варто пам’ятати, що Україна – це правова і демократична держава. Тому держава має нести політичну відповідальність перед народом за обороноздатність. На жаль, у нас немає системної відповідальності за обороноздатність.  Як результат, ми отримуємо феномен – міністр оборони за рік змінився 5 разів. Очевидно, що жодна політична сила не хоче нести відповідальність за жодного з міністрів оборони.

Якщо говорити про прогрес в обороноздатності за рік, то звісно все пізнається у порівнянні. В лютому минулого року ЗСУ існували переважно на папері. Це проявилося пізніше, коли виявилося, що в нас нема справного озброєння, належних запасів і т.д. Без волонтерів і благодійних внесків було дуже важко вести бойові дії. Зараз ситуація краща, але дуже далека від ідеальної. Існує декілька показників за якими рахують боєздатність армії. У нас достатньо людей, достатньо високий морально-психологічний стан, проте, що стосується системи управління, підготовки штабів (особливо стратегічного рівня), забезпечення озброєннями і технічного стану зброї, підтримки союзників – все це потребує покращення. Зміни в роботі над цими аспектами мають бути системними.

Треба систематизувати всі питання, що стосуються обороноздатності. В Міноборони півроку не було заступника міністра, який безпосередньо має займатися проблемами озброєнь. Питання озброєння покладалося на людину, яка не є фахівцем і не може контролювати процеси. У нас виникає багато системних прогалин, а це веде за собою проблему політичної відповідальності. Як вже говорилося, жодна політична сила не готова взяти на себе відповідальність.

За висновками економістів, найпрогресивніші технології в Україні залишилися саме в секторі оборонної промисловості. Саме там є база для впровадження інноваційних технологій. За умов, коли в цьому секторі буде проводитись адекватна державна політика, ситуація в секторі може серйозно змінитися. Україна має величезний потенціал, яким не може похизуватися більшість країн світу. До минулого року військова техніка не стільки модернізувалася, скільки просто розкрадалася. Це стосується систем бронетехніки, протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби, ракет. Все це розпродавалось, утилізувалось, тобто на цьому заробляли багато грошей, незважаючи на те що Верховна Рада неодноразово створювала комісії з розслідування. Сьогодні треба почати нарешті закуповувати нову техніку й озброєння, а не імітувати покращення за рахунок ремонту та імітації модернізації.

фото - http://www.gazeta-misto.te.ua/