Президент України заявив, що проект Воєнної доктрини, прийнятий РНБО, ще буде доопрацьовуватися. Тому поки що ми можемо спиратися тільки на його слова про цей документ, а не на сам текст.

Це досить жорстка постановка питання: у світі небагато прикладів, коли одна держава чітко заявляє, що його держава-сусід - військовий противник. Так що зараз відкинута зайва дипломатія і речі названі своїми іменами. Це дозволить і суспільству, і всім структурам сектору безпеки однозначно розуміти свої завдання.

Це - ключове положення нової Воєнної доктрини, нічого подібного раніше у нас ніколи не було. Відповідно, Президент поставив загальну задачу про передислокацію сил із Заходу на Схід і Південь. Вочевидь, у зв'язку з цим будуть внесені й необхідні зміни до закону про оборонне планування. Адже Воєнна доктрина завжди була документом про наміри з одного боку, і документом, на підставі якого мали б складатися конкретні плани – з іншого. Розробники намагаються зробити нову Воєнну доктрину більш практичною, що наближає її до варіантів провідних західних країн, де цей документ називається стратегією воєнної безпеки, - він більш детальний, ніж воєнна доктрина.

Також Президент наполіг на точному формулюванні відмови від позаблокового статусу та інтеграції України в НАТО. Зрозуміло, що держава має підготуватися до цього. Зокрема, Кучма ще в 2004 році спочатку вносив до тексту доктрини положення про необхідність вступу до НАТО, але потім відміняв. Пізніше Ющенко в 2005 році знову повернув це положення. Багато політиків і експертів чомусь думали, та й зараз думають, що головне - щоб Збройні Сили досягли взаємо-сумісності з НАТО. Але така думка помилкова, оскільки в НАТО вступає не армія, а держава.

Є критерії вступу, і головні з них - не оборонні і не військові питання, а політичні та економічні. Зокрема, потрібно, щоб в країні було верховенство права: суди, прокуратура, правоохоронні органи, служба безпеки, структури по боротьбі з корупцією – все це повинно керуватися верховенством права, а не "телефонним правом", "правом кумівства" або "правом гаманця" , як у нас завжди було. Якщо ми не виконаємо цю вимогу, то не зможемо говорити про відповідність політичних та економічних критеріїв.

В економічному плані в державі, яка прагне стати членом НАТО, повинні працювати закони ринкової економіки, щоб можна було захистити права власників, щоб гроші не виводилися в офшори, щоб компанії працювали так, як у Німеччині, Польщі, Британії та інших провідних країнах НАТО.

Також існує політико-військовий критерій: потрібно, щоб забезпечувався ефективний демократичний цивільний контроль над сектором безпеки. Політики повинні брати на себе відповідальність за оборону, а не перекладати її на генералів, як це було в минулому і в цьому році, коли на політичну посаду міністра оборони та його заступників призначали військових. Це не що інше, як перекладання політичної відповідальності на військових, які мають бути поза політикою. У разі чого таких людей можна швидко міняти на цих посадах - у нас в 2014 році було аж шість керівників Міноборони! Так що має бути відповідальність законно обраних цивільних політиків за оборону, а не перекладання її на військових.

Військові повинні здійснювати безпосереднє управління військами, а не просиджувати на засіданнях Кабінету міністрів. Це справа цивільних політиків - вирішувати політичні питання

Тільки після досягнення цього критерію йдеться про сумісність за військовими критеріями, про вирішення питань щодо фінансування сектору безпеки, про питання безпеки і права (прийняття відповідного законодавства; більша його частина у нас була прийнята ще в 2005-2009 роках; наскільки я розумію, залишився один документ, який потрібно прийняти, - про дозвіл на транзит через територію України повітряним або наземним шляхом підрозділів НАТО - це не проблема). Найбільша проблема - це відповідати політичним і економічним вимогам, з якими у нас набагато більше роботи, ніж з військових питань.

       Повторюся, Президент України уже заявив про те, що територіальний розподіл ЗСУ має бути приведений у відповідність до вимог Воєнної доктрини, тобто потрібна передислокація сил із Заходу на Схід і Південь.

       Яким чином проводити передислокацію, де кого розміщувати - це не питання Воєнної доктрини, а питання програми розвитку Збройних Сил

          Скільки грошей на це витрачати - прописується в бюджеті. А всі подальші доктринальні нюанси прописуються іншими нормативно-законодавчими актами.