Окремі території Донецької та Луганської областей. Нещодавно керівники Донецької та Луганської самопроголошених республік оголосили ультиматум щодо проведення місцевих виборів. Така зухвала поведінка ватажків може бути обумовлена тим, що вони намагаються зберегти старий формат переговорів, коли Україна була слабкою.  Тоді нашій державі загрожувала Росія та озброєні бойовики. Так само загрожував тиск, який визначався пацифістською позицією деяких партнерів у Європі, які хотіла за будь-яку ціну забути цей конфлікт і більше ним не займатися. Проте, зараз ситуація змінилась і далі буде змінюватись. Важко сказати на чию користь, але принаймні є позитивний зсув у питаннях перерозподілу ставлення країн до цього конфлікту.

Ми погодились провести там вибори, але постійно нагадуємо, що це не єдиний пункт Мінських домовленостей.  Зараз відбувається багато інших подій, які в Мінському протоколі не зазначені, але вони яскраво проявляються. Наприклад, ватажки ДНР та ЛНР, які насправді є маріонетками путінського режиму, не говорять про те, що відбувається озброєний процес пограбування загарбаних територій: розбираються залізничні шляхи, руйнуються шахти та підприємства, вивозяться сучасні станки та технологічні інструменти. Можливо вони спеціально продовжують наступальну позицію щодо виборів, намагаючись створити димову завісу над тим, що насправді відбувається – пограбуванням Донбасу.

Грабіж без силового елемента ніколи не відбувається. Ніхто не відповідає собі на запитання: «Куди дінуться понад 600 російських танків? Понад 400 одиниць реактивної артилерії? Проведення виборів виведе їх з території України?». Саме тому питання виборів є лише одним ключовим моментом, але його не можна відривати від всього комплексу питань, де і обмін полоненими, і припинення вогню, і гуманітарні питання, і кримінальні тощо.

Як нам відомо Мінські домовленості діють до кінця 2015 року. Проте досі ми не має домовленостей, які б могли вирішити нагальні проблеми.   І перспективи домовитись до кінця терміну дії Мінських домовленостей теж не має. Очевидно, що будуть шукати новий формат переговорів, наприклад, можлива пролонгація нинішніх домовленостей. Розмова все частіше йде про миротворчі або гуманітарні формати місій при посередництві міжнародних організацій, але це все ще розмови. За доповідями наших представників і ОБСЄ з боку бойовиків весь час ідуть порушення і закривати на це очі, роблячи вигляд, що ми маємо виконувати тільки свої зобов’язання, ми далі не можемо.  Ми маємо достатньо волі, щоб проводити більш виважену та менш пацифістську політику.

Росія і Сирія в контексті України. Росія досі проводить пострадянську політику, коли завжди треба щось доказувати, мати суперників, щоб мобілізувати населення, завжди треба когось розділяти, маніпулювати, корумпувати когось. Нічого іншого російська політика, а ні на міжнародному рівні, а ні на рівні відносин з Україною, не показала. Більш активна позиція України у питаннях Криму та Донбасу вочевидь заставляє Росію думати над тим, як можна модернізувати агресивну політику. Тимчасове перемир’я на Донбасі – це результат того, що Росія шукає нових шляхів досягнення своїх цілей, щоб не погіршувати ситуацію подальшими санкціями.

Зараз, коли Росія втягнута також в конфлікт у Сирії постає питання, де для Росіє важливіше виграти – в Україні чи в Сирії? Звичайно, ми можемо казати про те, що український конфлікт має пріоритет, а Сирія є другорядним питанням. Проте, на сьогодні ситуація складається так, що Росія вийшла з Куби і остання почала налагоджувати коопераційні зв’язки з офіційним Вашингтоном; Росія давно вийшла з В’єтнаму і ситуація там також почала налагоджуватися. Сирія– це останнє значуще місце, де Росія має свою військову базу у віддаленому регіоні світу. Якщо вони втратять Сирію, то в них залишаться лише прикордонні бази.

Водночас, актуальність українського питання для Росії на фоні сирійського конфлікту не меншає. Україна має не лише велике військове значення, а ще й ідеологічне, політичне і за будь-яку ціна Росія буде намагатись зашкодити просуванню України в сторону Європи, модернізації нашої економіки, благополуччя нашого народу.  Проблема полягає в тому, що недалекоглядна політика європейських очільників призвела да того, що Європа отримала кризу, зокрема з переселенцями з Сирії та Північної Африки. Зараз ЄС намагається блокувати свої кордони, проте він мусить приймати сотні тисяч біженців на своїй території. Причина в тому, що вони свою псевдо-пацифістську політику не підкріплювали силовими інструментами, як це зазвичай роблять Сполучені Штати.

Громадянська блокада Криму. Крок щодо блокади Криму є ефективним і буде він правильним далі залежить від подальшого розвитку подій. Якщо він буде одномоментним, попереджувальним і з того боку його серйозно  не сприйматимуть і не буде подальшого розвитку - це одна справа. Якщо це буде початком комплексної політики, то треба й далі діяти так, як сказав Мустафа Джемілєв: "Треба розмовляти з агресором його мовою!". Тобто, Росія віддає нам наших полонених, перестає чинити тиск на кримських татар і прибічників України, тоді і з нашого боку будуть поступки. Якщо ні, то спочатку в Крим закриють подачу продовольчих товарів, будівельних матеріалів тощо, а потім вже будуть більш рішучі кроки. Головне, що Україна поступово починає активно діяти.

      Останнім часом підіймається питання зняття санкцій з Росії і дехто навіть вважає, що терпіння Європи залишилось лише на пів року. Проте, слід сказати, що ця інформація не вірна і не підкріплена жодними фактами. Якщо Крим буде залишатись окупованим і присутність Росії не буде зменшуватись, і при цьому ми будемо проводити послідовну політику, якщо ми будемо більш ефективно проводити реформування Збройних Сил, то ситуація для України буде покращуватись. Ми повинні запастись терпінням і проводити вивержену по поступову політику, так само як і проводили інші держави, які мали схожу ситуацію. Проте зараз всі процеси йдуть швидше. Чи нам чекати рік, чи більше, тут однозначно сказати не можна. Секрет в нашій ефективності і наполегливості!

      Гальмування реформування Збройних Сил. Поки що, повільність реформування Збройних Сил є однією з головних проблем, з якими зіштовхнулась Україна. Ситуація складається так, що вже всі втомилися критикувати Міністерство оборони і Генеральний штаб не лише за неефективне проведення бойових дій, а й за відсутність ефективних реформ – зокрема, нещодавно Парламентський комітет виступив з багатьма обвинуваченнями з приводу корупції.

Наші представники в НАТО наголошують на проблемах Збройних Сил в системі логістики, системі кадрового менеджменту, системі військового управління. Все це не відповідає прийнятій філософії у країнах НАТО.  Якщо ми подолаємо всі вищезгадані бар'єри, зважаючи на те, що вони носять суб'єктивний характер, то ми це зможемо зробити і швидко. Головне – політична воля нашого керівництва країни. Слід розуміти, якщо Україна подолає бар'єри, то відміна санкцій з боку Європи не сильно вплине на нас. Інвестиції у Росію не підуть, підприємства поступово виводяться і допоки в Росії не буде нормального уряду, який буде здатний домовлятись, то з ними не будуть співпрацювати.  

Мукачево: коли будуть результати? Зараз,через три місяці після події, все ще передчасно робити остаточні висновки щодо того, що трапилось під Мукачевом.  І, дуже важливо зараз дочекатися результатів від слідчих, які займаються цією справою.

При всій повазі до Тимчасових слідчих комісій Верховної Ради (далі – ТСК), їх повноваження не є чітко визначеними, а робота в цих комісіях виконується без належних повноважень членів комісій і їх повного доступу до документів. Наприклад, члени ТСК не мають права викликати високопосадовців для свідчень і, тому, дуже часто їх результати ґрунтуються не на конкретних доказах, а на думках чи позиціях.

Основну проблему з розслідуванням я бачу в тому, що зараз наше суспільство радикалізоване: одні хочуть, щоб суд вершився негайно і швидко, а інші вимагають, щоб всіх слідчих і прокурорів, які служили при Януковичі звільнили. І тут виникає питання, хто тоді буде швидко і професійно вести слідство? Професійні слідчі, на жаль, швидко не формуються.  

В Закарпатській області, окрім Правого сектору, набагато більше проблемних утворень і контрабандних, і корумпованих тощо. Чому найбільша увага була прикута до Правого сектору, а не до корупції в місцевій міліції, чи до контрабанди кримінальних кланів, до сих пір не зрозуміло. Я вважаю, що зараз ми не бачимо чіткої політики, чіткого інформування населення, яка подальша доля буде у тих підрозділів Правого сектору, який ще не до кінця введений у формат офіційних структур.

Фото взято з відкритих джерел