Своєчасні та ефективні реформи місцевого самоврядування у країнах Балтії створили адекватні умови для їхньої стрімкої демократизації та економічного зростання.Зробивши своїм пріоритетом вступ по Європейського союзу,  Литва, Латвія та Естонія узгоджували свої моделі самоврядування із загальноєвропейською логікою, відповідно до рекомендацій ЄС. Таким чином, фактор успішної європейської інтеграції стимулював подальше розкриття потенціалу самоврядності країн Балтії, грунт якому було закладено спільними зусиллями центральних та місцевих еліт ще під час здобуття незалежності.

Одним із свідчень того, якрозкриття потенціалу самоврядності стимулювало демократизацію країн Балтії, є характер зв’язку між показником демократичного урядування та показником самоврядування у Литві, Латвії та Естонії, відповідно до рейтингу Freedom House. Тематичні дослідження Freedom House дозволяють прослідкувати, як демократичний поступ країн Балтії було пришвидшено завдяки:

·         закріпленню принципів демократичного врядування на місцевому рівні у правовому полі та їх дотриманню їх на практиці;

·         забезпеченню повноцінної участі громадян у прийнятті рішень місцевими органами влади;

·         забезпеченню інституційної та фінансової спроможності обраної демократичним шляхом місцевої влади здійснювати свої повноваження вільно та незалежно.

Крім того, пріоритетне реформування місцевого самоврядування у країнах Балтії дозволило швидко навести лад у системі господарювання. Зокрема, завдяки розширенню економічних можливостей для ведення бізнесу та наданню муніципалітетам ширших можливостей в координації місцевого бізнесу. Вже на початку 1990х рр. Литва, Латвія та Естонія зайняли високі позиції у таких міжнародних рейтингах, як індекс економічної свободи Heritage Foundation, індекс сприйняття корупції Transparency International, індекс Doing Business, індекс людського розвитку в рамках програми розвитку ООН.

Литва, Латвія та Естонія продовжили розкривати потенціал місцевого самоврядування у процесі підготовки до вступу в Європейський союз. Відповідні рекомендації ЄС) дозволили узгодити моделі самоврядування країн Балтії із загальноєвропейською логікою та підготувати самоврядні структури у Литві, Латвії та Естонії до використання можливостей структурних фондів ЄС, механізмів транскордонної співпраці та інструментів місцевого та регіонального розвитку у рамках Європейського союзу.

Виникає слушне запитання: у чому «секрет успіху» реформ місцевого самоврядування країн Балтії, незалежно від рамки європейської інтеграції? Відповідь слід шукати у результатах досліджень процесів підготовки та реалізації реформ самоврядування у Литві, Латвії та Естонії, які дозволяють назвати такими «факторами успіху»:

ü  Пріоритетну підготовку і невідкладне втілення реформи місцевого самоврядування за участі місцевих еліт.

Ще до проголошення незалежності Естонії при Верховній Раді Естонської Республіки було створено Експертний комітет з адміністративної реформи, який опікувався в т.ч. реформою місцевого самоврядування. Цей Комітет розробив стратегію, що мала на меті попередити потенційні конфлікти / дублювання функцій місцевої влади у процесі одночасного набуття ними статусу органів місцевого самоврядування і виконання певних повноважень органів державної влади. Експертний комітет проаналізував програми і проекти законів, запропонованих місцевими органами влади. На підставі його висновків Президія Верховної Ради Естонської Республіки надала окремим сільським муніципальним утворенням, селищам і містам статус самоврядування. Готовність місцевих громад до такого статусу перевірялася на підставі розроблених ними програм соціально-економічного розвитку. Першими цей статус отримали місто Курессааре і волость Муху (1 жовтня 1990 р.), останньою – волость Локса (13 серпня 1992 р.).

Після здобуття незалежності Естонії реформа місцевого самоврядування стрімко продовжилася. Конституція Естонії, що була прийнята на референдумі у 1992 р., та закон про місцеве самоврядування від 1993 р. назвали місцеве самоврядування правом, здатністю і обов’язком демократично утворених органів влади на підставі законів самостійно влаштовувати місцеве життя і керувати, виходячи з виправданих потреб та інтересів населення волості або міста та з урахуванням особливостей розвитку останніх. Місцева громада була наділена правом законодавчої ініціативи (не менше одного відсотка мешканців місцевої одиниці, які мають право голосу, можуть висунути ініціативу щодо прийняття, доповнення або скасування постанов місцевих органів влади, що регламентують рішення місцевих питань). У такий спосіб громадяни Естонії отримали широкі права самостійно вирішувати власні проблеми на місцях.

ü  Проведення реформи місцевого самоврядування одночасно із гнучкою адміністративно-територіальною реформою.

У Литві реформа місцевого самоврядування реалізовувалася пліч-о-пліч із адміністративно-територіальною реформою. Спершу у 1990 році було прийнято Закон «Про основи місцевого самоврядування», відповідно до якого було створено два рівні муніципальних утворень: «вищий» (муніципалітети) та «нижчий» («нижчі» муніципалітети). На кожному з рівнів обиралися ради, які могли самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах закону. Зокрема, вони відповідали за місцевий розвиток; планування землекористування; місцевий громадський транспорт тощо. Так, «нижчі» муніципалітети займалися соціальними та комунальними питаннями, а також розподілом землі. Переважна частина функцій органів місцевого самоврядування визначалася спеціальними законами: про освіту, про соціальне забезпечення тощо.

Невдовзі після здобуття незалежності Литви адміністративно-територіальний устрій Литви було змінено. Це створило нормативно-правові умови для роботи муніципальної поліції, освітніх та медичних закладів тощо. Так, відповідно до Закону про адміністративно-територіальні одиниці» (1994 р.), було відмінено «нижчі» муніципалітети», створено десять округів та зменшенокількість муніципалітетів (з 581 до 60). Вищі адміністративні одиниці (округи) управлялися органами державної влади; на цьому рівні органи місцевого самоврядування не функціонували. Місцеве самоврядування діяло лише на рівні муніципалітетів. На місцевий рівеньбуло передано більшість повноважень у сфері управління та адміністрування. Це дозволило підвищити ефективність і якість управління на місцевому, міському та селищному рівні. Водночас було проведено реформу системи господарювання, яка дозволила істотно розширити правові та економічні можливості для ведення бізнесу, а також підвищити авторитет муніципалітетів у сфері координації бізнесу.

ü  Гарантування автономії місцевого самоврядування від центрального уряду та реалізація принципу субсидіарності.

Реформа місцевого самоврядування Латвії почалася у рамках відповідної Концепції від 1993 року, що виклала бачення завдань демократизації, децентралізації влади, розвитку місцевого самоврядування, заохочення участі громадян у процесі прийняття рішень на місцях. Відповідно до Концепції місцевого самоврядування (1993), принципами реформи місцевого самоврядування стали:

§  автономія місцевого самоврядування від центрального уряду;

§  незалежність у своїй діяльності в рамках законодавства; розвиток муніципальної та приватної власності;

§  незалежні місцеві бюджети.

Закон про самоврядування Латвії надав додаткову автономію органам місцевого самоврядування: органи самоврядування мали розробити свої Статути у відповідності з законом та модельним статутом, затвердженим центральним урядом. Тільки такі Статути визначали інституційну структуру органів місцевого самоврядування та адміністративні процедури їх роботи. Це правило стосувалося органів місцевого самоврядування, які обиралися громадянами на прямих виборах, а також органів регіонального самоврядування, які формувалися з голів органів місцевого самоврядування в межах території району.

Базовим принципом для розподілу повноважень між рівнями самоврядування, з одного боку, а також між державою та самоврядуванням, з іншого боку, стала субсидіарність. Місцеві ради (тобто міські, сільські ради та об’єднані муніципалітети) отримали право виконувати стільки завдань, скільки можливо. У свою чергу, районні ради могли розглядати будь-які питання, що не належать до компетенції місцевого самоврядування. Органи місцевого та регіонального самоврядування могли добровільно обирати свої функції за умови, що вони не стосувалися компетенції іншого органу самоврядування або органу державної влади. У законі про самоврядування такі функції називалися добровільними (наприклад, муніципальна поліція або розвиток туризму).

Отже, незалежно від рамки європейської інтеграції, «фактори успіху» реформ місцевого самоврядування країн Балтії включили в себе підготовку та втілення реформи в життя спільними зусиллями центральних та місцевих еліт; автономію самоврядування від центрального уряду; а також надання місцевим громадам інструментів для консолідації своїх зусиль задля вирішення питань місцевого розвитку власними силами.

Валентина Романова