Після сумних подій, якими супроводжувалась «Революція гідності», що ледь не спричинили економічний колапс в країні, Уряду та НБУ вдалось відновити умовну макроекономічну стабільність. Однак лише умовну, оскільки перманентна девальвація валюти, що виливається у високий рівень інфляції, навряд чи дає можливість говорити про стійкість економіки у середньостроковій перспективі.

            На цьому тлі Урядом було розпочато низку всіляких реформ, результатом яких має стати покращення інвестиційного клімату, підвищення рівня доходів населення, конкурентоспроможності економіки, тощо. Звісно всі задекларовані цілі є важливими і мають тісний зв’язок між собою, але з усього цього не зрозуміло, яку економіку Уряд відбудовує: чи то намагається перейти до аграрної моделі, чи відновити промисловий потенціал, а може взагалі зробити ставку на виробництво послуг з високою доданою вартістю.

         У цій статті ми пропонує своє бачення економічної моделі України, а також загальний опис інструментів, що слугуватимуть для її побудови.

         На наш погляд, дії спрямовані на економічний розвиток країни мають бути зорієнтований в кінцевому підсумку на максимізації створення доданої вартості всередині країни. Завдання максимізації доданої вартості передбачає формування в державі виробничих ланцюгів, зорієнтованих на створення продукції для кінцевого споживача. Досягнення цієї мети має включати вирішення низки підпорядкованих завдань, зокрема поглиблення участі України у міжнародному поділі праці та підвищення її конкурентоспроможності. На рисунку зображено піраміду пріоритетів відновлення економіки.

Для реалізації запропонованої моделі, економіці потрібні суттєві фінансові та капітальні ресурси, яких у державі обмаль і судячи з усього зовнішні інвестори навряд чи нададуть їх Україні.

         Вирішення поставленої задачі буде дещо розтягнуте у часі та матиме логіку реалізацію від простого до складного. Як показали останні двадцять п’ять років, бізнес в Україні не може вирішити завдання розвитку економіки. Тому цю функцію на себе має взяти держава.

         На першому етапі слід сформувати фінансовий ресурс, що буде спрямований на відновлення нагромадження капітальних виробничих фондів та фондів інноваційного розвитку країни. В основі вирішення цього завдання лежить необхідність створення «фінансової подушки» в іноземній валюті, яка дасть змогу реалізувати вищезазначені витрати без ризику подальшої девальвації національної валюти.

        Задля цього слід впровадити низку заходів, спрямованих на формування позитивного сальдо торговельного балансу, тобто, компоненту платіжного балансу, за яким відображається експорт-імпорт товарів та послуг. Мова йде саме про надходження від експорту товарів та послуг, оскільки, саме цей вид валютних надходжень є найбільш сталим та зазнає менших змін в умовах економічної нестабільності. Пояснюється це просто, рух за капітальним рахунком та рахунком фінансових операцій платіжного балансу стає від’ємним в умовах фінансових потрясінь на зовнішніх ринках, і для вирівнювання різниці  (у випадку якщо така має місце) між об’ємом імпорту та експорту країна вдається до девальвації, що має глибокий негативний ефект на економіку. Тому для підтримання макроекономічної стабільності у середньостроковій перспективі бажано формувати позитивне сальдо торгівлі товарами та послугами. У нашому ж випадку саме фінансовий ресурс накопичений від перевищення експорту над імпортом і буде використаний для відновлення економіки країни.

         Формування позитивного сальдо торговельного балансу є надважким завданням. Для цього необхідно одночасно використовувати інструменти монетарної, фіскальної політики, а також певні адміністративні обмеження.

        З метою реалізації цілей у фіскальній площині, пропонується чітко визначити елементи імпорту, які є споживчими і можуть бути з легкістю замінені аналогічними продуктами українського виробництва. В першу чергу мова йде про харчові продукти, алкогольні та слабоалкогольні напої, інші товари широкого вжитку. Крім того, до таких продуктів слід віднести легкові автомобілі, ціна яких перевищує 45 тис.дол.США. Обмеження такого імпорту має бути забезпечене шляхом суттєвого підвищення податку на додану вартість. При цьому, метою такого оподаткування, як було зазначено, має бути не наповнення державного бюджету, а сприяння переходу на більш дешеві внутрішні аналоги. У той же час, митні ставки та ПДВ на ввезення обладнання для високотехнологічного виробництва, навпаки пропонується обнулити. В цілому, пріоритетом роботи податкової системи має стати переорієнтування споживчого попиту на товари, що виробляються в Україні.

       У монетарній сфері пропонується підвищити вимоги з боку НБУ до кредитування споживчих товарів і сприяти зниженню вартості кредитування продукції, призначеної для відновлення виробничих фондів.

        Використовуючи засоби адміністративних обмежень, необхідно заборонити державним установам та підприємствам будь-які витрати на імпорт товарів та послуг, що не пов’язані з витратами розвитку.

         Більш складним є завдання нарощення експортних доходів держави. Основним ресурсом для цього, у короткостроковій перспективі, є зменшення валютної готівки, яка залишається експортерами в офшорних юрисдикціях. Для цього необхідно домовитись з власниками крупного бізнесу щодо моделі розвитку країни та переваг, що отримає бізнес від такого розвитку.

         Крім того, Україні доведеться здійснити ще одну реструктуризацію зовнішніх та внутрішніх боргів, щонайменше, на п’ять років, з метою зменшення відтоку валюти з країни.

         Перехід до другого етапу розвитку можливий виключно у випадку формування профіциту сальдо торговельного балансу на рівні, щонайменше, 5 млрд.дол.США на рік. Другий етап, спрямований на фіксацію виробничих можливостей у державі з метою недопущення подальшого їх звуження.

Після формування «валютної подушки», пропонується розпочати кредитування у гривні з боку НБУ різноманітних проектів реального сектору економіки. Об’єм кредитування обмежується, сформованими для цієї мети валютними резервами, що почнуть зменшуватися по мірі надходження гривневої ліквідності до економіки країни.

         Логіка відновлення виробничого капіталу в країні передбачає першочергове інвестування у критично важливі виробничі потужності, що є найбільш зношеними. До таких можна віднести енергетичний сектор, від якого безпосередньо залежить конкурентоспроможність суттєвої частини промисловості країни. В першу чергу мова йде про відновлення та розвиток атомної енергетики, що генерує найдешевшу електроенергію, а також інфраструктуру передачі та розподілу е/е, де спостерігаються суттєві втрати енергії. Іншим важливим напрямком сфери енергетики є відновлення виробничих фондів державних компаній, що займаються видобутком природного газу та нафти, модернізація до сучасного рівня, щонайменше, одного нафтопереробного заводу країни. Нарощення питомої ваги атомної енергії у структурі використаної е/е, збільшення видобутку природного газу та нафти, з подальшою її переробкою, сприятиме суттєвому зниженню імпорту енергоресурсів, вивільняючи додаткові фонди для відновлення економіки країни.

         Крім того, власники великого бізнесу мають отримати від влади гарантії недоторканості їхньої власності з метою стимулювати їх до модернізації підконтрольних виробничих активів заради збереження існуючих позицій на експортних ринках.

         На цьому етапі, в державі, має розпочатися широка програма по заміні застарілих виробничих фондів, що має фінансуватися, як з боку держави, так і з боку приватного бізнесу. Перспективними галузями у цьому сенсі залишаються: енергетика, металургія, хімічна та харчова промисловість, ОПК, машинобудування, приладобудування, верстатобудування, авіабудування, тощо. Ця ж програма має включати відновлення промислової інфраструктури у найбільш важливих вузлах.

         На третьому етапі розвитку країни передбачається спрямування сформованих фондів, не лише на потреби модернізації вже існуючих потужностей, але й на інноваційний розвиток.

Держава має взяти під свою опіку відновлення науково-дослідницьких робіт на найбільш перспективних напрямках, враховуючи колишні напрацювання, ресурсний та людський потенціал. Крім того, перед державою стоїть завдання налагодження серійного виробництва продуктів, як результат науково-дослідницьких робіт. Слід розглянути ідею конверсії військових технологій.

         Оскільки відразу створити новий високотехнологічний товар, конкурентний на зовнішніх ринках, практично не можливо, пропонується сконцентруватись на розвитку вже існуючих товарів з метою їх додаткової обробки в Україні, а також на окремих елементах, що можуть бути поєднані з компонентами імпортного виробництва для отримання готового товару. Взірцем для України може бути Швеція, де сфера виробництва високотехнологічних товарів має подвійне призначення - цивільне та військове, і отримує потужну підтримку з боку держави.

         Можемо спрогнозувати, що формування позитивного сальдо торговельного балансу на тлі реалізації курсу на реіндустріалізацію країни буде досить потужним сигналом для зовнішніх інвесторів долучитись до нового перспективного ринку.

         Якщо попередні етапи відновлення економіки країни буде вдало реалізовано, то на третьому етапі - Україна може отримати доступ до зовнішнього фінансування на прийнятних умовах і, таким чином, отримати додатковий ресурс для розвитку економіки.

В.Ємець, експерт Інституту стратегічних досліджень "Нова Україна"