Нещодавно, вже вдруге за останні півроку, офіційний Китай виявив свою зацікавленість у створенні зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Україною[1]. В цілому, це не перша спроба Китаю поглибити економічне співробітництво з Україною. Серед останніх крупних україно-китайських проектів можна виділити кредитування у 2012 р., з боку Ексімбанку Китаю, Державної продовольчо-кредитної корпорації України на суму 1,5 млрд.дол.США. Також, у 2013 р., з’являлась інформація про зацікавленість китайської сторони в оренді крупних земельних масивів в Україні з метою розвитку сільського господарства та про наміри побудови глибоководного порту в Криму. На той час територія України розглядалась Китаєм, як ланка «Нового Шовкового шляху», що мав з’єднати другу найбільшу економіку світу з країнами ЄС. Однак, обидві ці спроби співпраці виявились невдалими. Спершу Україна не змогла у визначені терміни поставити до Китаю необхідну партію продовольства, а потім в Україні змінилась влада та відбулась анексія Криму. Таким чином, влада Китаю вирішила змінити підходи щодо взаємодії з нашою країною. Замість реальних фінансових ресурсів пропонується знизити бар’єри щодо доступу до ринків на обопільній основі.

         Як відомо, раніше Україна підписала Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС, що набула чинності з 1 січня 2016 р. Розрахунки, зроблені на основі даних Держстату свідчать про те, що упродовж 2016 р. експорт з України до ЄС збільшився на 3,8% (з 13,0 до 13,5 млрд.дол.США), у той час як імпорт з ЄС до України збільшився на 12% (з 15,3 до 17,1 млрд.дол.США). При цьому основними бенефіціарами ЗВТ з ЄС стали найбільш розвинені держави: Франція (+71,4% експорту в Україну), Швеція (+53,2%), Італія (+39,1%),
Австрія (+25,8 %), Велика Британія (+24,4%). Таким чином, у результаті підписання ЗВТ між Україною та ЄС виграли переважно розвинені країни. Навіть один із найбільш конкурентоспроможних секторів української економіки АПК - демонстрував суттєвий розрив між темпами нарощення експорту до ЄС та імпорту звідти. Хоча це було обумовлено, в тому числі, квотуванням в ЄС продукції українського АПК. Так, експорт аграрної продукції збільшився на 1,6% і становив 4,2 млрд.дол.США, а імпорт збільшився на 14,4% - до 1,9 млрд.дол.США[2]. Тобто, на поточному етапі ЗВТ з ЄС, у кількісному виразі, приносить Україні мало користі, що особливо актуально в умовах гострого дефіциту іноземної валюти на національному рівні.

         Статистика щодо торгівлі з ЄС свідчить і про те, що після підписання ЗВТ частина європейських країн зменшила експорт до України: так Угорщина втратила – 50%, Болгарія - 38%, Естонія – 14%, Литва – 10%, що можна інтерпретувати, як переорієнтацію частини попиту в Україні на товари більш високої якості, вироблені у найрозвинутіших країнах ЄС.

         Тепер повернемося до перспектив економіки України у контексті створення ЗВТ з Китаєм. Китай є великим імпортером сировини та продукції АПК і великим експортером готової промислової продукції. При цьому, промисловість України відстала від промисловості Китаю, хоча й менше ніж від ЄС. Враховуючи особливості розвитку відносин між Україною та ЄС і особливості економіки Китаю, можна змоделювати вплив ЗВТ з Китаєм на економіку України.

         Так, вже зараз спостерігається глибокий дисбаланс у торговельних відносинах між нашою державою та Китаєм. За результатами 2016 р. Україна експортувала до Китаю товарів на 1,8 млрд.дол.США, в той час як імпорт склав 4,7 млрд.дол.США. Відносні показники також не є позитивними для України – за 2016 р. експорт до Піднебесної зменшився на 24%, а імпорт навпаки зріс на 24,3%. Тобто, вже зараз торговельний товарний дефіцит між Україною та Китаєм сягає 2 млрд.дол.США на рік. Відповідно до даних української статистики, за січень-вересень 2016 року, основними статтями експорту до Китаю були наступні: руди, шлаки і зола – 32,5 %; зернові культури – 29,9 %; жири та олії тваринного або рослинного походження – 26%; деревина і вироби з деревини – 2,6%; реактори ядерні, котли, машини – 2,5%. Основу імпорту з Китаю складали: електричні машини – 22,5%; реактори ядерні, котли і машини – 17,1%; пластмаси, полімерні матеріали – 6,1%; чорні метали – 4,4%; органічні хімічні сполуки – 3,7%; різноманітна хімічна продукція – 3,7%; взуття – 3,5%; вироби з чорних металів – 3%[3]. Одже, Україна імпортує переважно продукцію з високою та середньою доданою вартістю, а експортує - з низькою.

У випадку появи договору ЗВТ між Україною та Китаєм, ми будемо спостерігати підвищення темпів розгортання тенденції трансформації економіки України від «промислово-аграрної» до «аграрно-сировино-промислової». Ця тенденція має місце упродовж останнього десятиліття, але набула особливо гострого вираження після закриття ринків РФ (починаючи з 2014 р.) й триває до цього часу. Тобто, зниження торговельних бар’єрів з Китаєм обумовить подальше витіснення, з внутрішнього ринку України, готових непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва і сприятиме певному нарощенню експорту продукції добувної сфери та сфери АПК. При цьому, основних втрат зазнають такі напрями як: чорна металургія, хімія, легка промисловість. Крім того, буде спостерігатися подальше поглиблення торгівельних дисбалансів, що негативним чином впливатиме на співвідношення попиту та пропозицію іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі. І найголовніше - заміщення виробництва продукції з середньою доданою вартістю на продукцію з низькою - знижує можливості економіки до модернізації та розвитку, таким чином спричиняючи подальшу її примітивізацію й економічний занепад.

P.S. Кілька днів тому «Метінвест», після зупинки низки металургійних заводів, був змушений перенаправити значні обсяги залізничної руди до Китаю[4].

[1] https://www.epravda.com.ua/news/2017/04/23/624165/

[2]http://ukraine.web2ua.com/u-2016-roci-eksport-vitchiznjanoji-agroprodovolchoji-produkciji-do-es-zbilshivsja-na-1-6-import-z-evropi-na-14-4-institut-agrarnoji-ekonomiki-4928/

[3]http://china.mfa.gov.ua/ua/ukraine-cn/trade

[4]http://ua.interfax.com.ua/news/general/417564.html