У ЄС День Європи відзначають 9 травня - на наступний день після Дня пам’яті жертвам війн, що точилися на Європейському континенті. На мій погляд, це не випадково. Адже свято єдності різноманітної Європи стає можливим після забезпечення миру. Іншими словами, безпека надає підґрунтя для об’єднання навколо спільних цілей розвитку.

Такий погляд не обходить Україну стороною, якщо Київ ставить собі за мету перейти від святкування Дня Європи один раз на рік до «європейських буднів» кожного дня протягом року. Для ініціювання та реалізації амбітних проектів співпраці з Брюсселем чи національними столицями держав-членів ЄС Київу потрібен результат вже достатньо тривалого процесу урегулювання конфлікту на Донбасі спільними з європейцями зусиллями. Успішний результат стане вагомим аргументом на підтвердження готовності України до об’єднання зусиль з ЄС навколо спільних проектів розвитку вже у короткостроковому майбутньому. І вичерпним свідченням про досвід України у подоланні загроз безпеки спільно з ЄС та його ключовими державами-членами. З огляду на те, що сьогодні знов лунають ініціативи щодо оновлення Угоди про асоціацію  між Україною та ЄС, до порядку денного подібних ініціатив можна запропонувати посилення координації у питаннях безпеки, відповідно до потреб за амбіцій обох сторін.

Навіщо це потрібно ЄС? Для відповіді на це запитання пропоную подивитися на європейський проект насамперед через призму безпеки. Це не перекреслює сприйняття ЄС як економічного співтовариства чи співтовариства європейських держав, об’єднаних навколо демократичних цінностей. Скоріше це наводить фокус суто на безпекову складову європейської інтеграції.

Протягом останнього року європейська безпекова складова нагадувала про себе все частіше. Я маю на увазі заяви та дискусії європейських лідерів щодо доцільності посилення спільних оборонних можливостей власне Європейського Союзу, у т.ч. у контексті Brexit (адже Велика Британія була серед лідерів потенціалу у сфері безпеки в ЄС), а також перспективи більш тісної координації зусиль ЄС та НАТО. Зокрема, очікується, що саміт НАТО, який заплановано на 25 травня 2017 року, буде присвячено не тільки оптимізації оборонних витрат держав-членів, але й балансу співпраці НАТО та ЄС.

Обговорення цих та інших ініціатив у сфері європейської безпеки може здаватися нетиповим. Насправді ж питання гарантій безпеки було одним з ключових та фундаментальних від самого оформлення європейського проекту. Більше того, ініціативи стосовно європейської інтеграції стали чи не першими: якщо заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, що вважається стартом європейської інтеграції, мало місце у 1951 році, то укладення перших безпекових угод відбулося у 1947 та 1948 році. Так, у 1947 році Велика Британія та Франція уклали Угоду про співпрацю та взаємну допомогу, що стосувалася виключно питання безпеки. І вже наступного року до цієї угоди долучилися країни Бенелюкс. Це заклало підвалини для формування Західноєвропейського союзу (1954 р.) – союзу десяти європейських держав, які взяли на себе зобов’язання докладати спільних зусиль до забезпечення безпеки в Європі.

Я не хочу створити враження, що тільки українських медійний дискурс обходить увагою європейську безпекову складову. Медійний дискурс в країнах ЄС задає подібний тон. Наведу лише один приклад: цього року було відзначено ювілей підписання Римської угоди від 1957 року - угоди, що започаткувала європейське інтеграційне об’єднання у вигляді Європейського Економічного Співтовариства. Дійсно, ця угода заклала фундамент для формування Європейського союзу у сучасному вигляді. Водночас набагато менше говорять про те, що цього року – ще один ювілей. Я маю на увазі Амстердамську угоду про зміни Договору про Європейський союз (1997 р.) шляхом підвищення ролі ЄС стосовно вироблення спільної зовнішньої політики та політики безпеки в Європі. Одним з інструментів формування європейської спільної безпекової політики стало відповідної формування організаційно-управлінської інфраструктури. Насамперед це посада Верховного Голови з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки із своїм виконавчим апаратом - відділом планування політики та раннього попередження (у т.ч. безпекових загроз). У свою чергу, країни-члени ЄС зобов’язалися до активної та беззаперечної солідарності та підтримки спільної політики Союзу, зокрема у питаннях безпеки.

Водночас саме протягом останнього року безпекова складова європейського інтеграційного проекту значно актуалізувалася. Наприкінці 2016 року було ухвалено нову Європейську глобальну стратегію, де питання безпеки посіли без перебільшення чільне місце. Йшлося про амбіцію діяти автономно від НАТО та, відповідно, збільшення оборонних бюджетів. На початку 2017 року було публічно артикульовано опцію щодо практичних кроків у напрямку формування мало не оборонного союзу Європейського союзу (на відміну від виключно дискусій на цей предмет у минулому[1]). Рішення про Брексіт – вихід Великої Британії з ЄС – стає додатковим елементом порядку денного європейської безпекової політики, адже Лондон був одним з «трьох китів» Європейського Проекту у широкому значенні, включно з безпековою складовою. Буквально вчора новий президент Франції Емануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель заявили про намір розробити та представити «дорожню карту» реформування ЄС та більш тісної інтеграції. І безпекова складова може стати однією з пріоритетних аспектів для більш тісної інтеграції у цій «дорожній карті». Саме так Європа реагує на карколомні зміни, що відбуваються в середині європейського континенту та поза ним. Більше того, саме так ЄС намагається перейти від реагування на до попередження викликів у сфері безпеки.

Як цей вектор може позначитися на Україні вже сьогодні? Який внесок Україна може зробити у процес поглиблення європейського інтеграційного проекту – у безпековому контексті? Ці питання потребують дієвих та практичних рішень, які спираються на результати досліджень, фахову експертизу та громадську підтримку.  Для ініціювання та реалізації амбітних проектів співпраці з Брюсселем чи національними столицями держав-членів ЄС Київу потрібен результат вже достатньо тривалого процесу урегулювання конфлікту на Донбасі спільними з європейцями зусиллями. Успішний результат стане вагомим аргументом на підтвердження готовності України до об’єднання зусиль з ЄС навколо спільних проектів розвитку вже у короткостроковому майбутньому. І вичерпним свідченням про досвід України у подоланні загроз безпеки спільно з ЄС та його ключовими державами-членами. З огляду на те, що сьогодні знов лунають ініціативи щодо оновлення Угоди про асоціацію  між Україною та ЄС, до порядку денного подібних ініціатив можна запропонувати посилення координації у питаннях безпеки, відповідно до потреб за амбіцій обох сторін.

 Валентина Романова

16 травня 2017 р.

[1] Серед останніх – обговорення дискусії з Президентом Європейської Комісії Жан-Клод Юнкером щодо можливості формування Європейської армії у 2015 р.