Згідно даних «Інституту аграрної економіки», у першому кварталі 2017 р., капітальні інвестиції в аграрний сектор України зросли на 57,9% до 10,9 млрд.грн.[1]. Що є найпотужнішим показником інвестиційних надходжень у розрізі окремих секторів економіки за останні декілька років.

 Не менш цікавою виглядає статистика експорту України за той же період. Так, у першому кварталі 2017 р., експорт товарів і послуг з України склав 12,4 млрд.дол.США, з яких 44% - продукція АПК та харчової промисловості[2]. Тобто, на аграрний сектор припадає майже половина усієї експортної виручки (не рахуючи експорт послуг).

Для повноти картини процесів, що відбуваються в України, розглянемо структуру експорту нашої держави за останні 12 років. На малюнку вище нижче запропоновано розподіл усього українського експорту на три умовні групи – експорт товарів з високою доданою вартістю, з середньою та з низькою доданою вартістю.

          Як можна побачити, починаючи з 2007 р., експорт товарів з низькою доданою вартістю має тенденцію до нарощення своєї питомої ваги у експорті за рахунок зменшення частки товарів з середньою та високою доданою вартістю. Товари аграрного сектору переважно є товарами з низькою доданою вартістю і, відповідно, домінування інвестицій в аграрний сектор матиме своїм наслідком подальше витиснення технологічних товарів примітивними.

         З одного боку, нарощення інвестицій, навіть у аграрний сектор - є позитивним явищем, оскільки це сприяє покращенню загальної бізнес-активності в країні і притоку іноземної валюти. Таким чином, позитивно впливаючи на макроекономічні показники держави в цілому.

         З іншого ж боку, диспропорції у економічному розвитку мають своїм наслідком підвищення залежності України від ринків стандартизованої продукції. Тобто такої, яку може запропонувати широке коло країн-виробників, що обумовлює досить високий рівень нестабільності на цих ринках по причині суттєвої участі спекуляційного капіталу на таких ринках.

         Нестабільність сировинних ринків досить легко трансформується у нестабільність в середині держави. Каналами перенесення цих процесів є:

• 1.   Незбалансованість платіжного балансу, що виникає за умов недалекоглядної монетарної політики національного банку (тобто, в умовах високої кон’юнктури на сировинних ринках, валютні надходження до країни мають тенденцію до зростання. В таких умовах центральні банки країн, що розвиваються, досить часто розпочинають емісію національної валюти, яка після корекції сировинних ринків стає «зайвою» і обумовлює девальвацію в країні);

• 2.     Примарна збалансованість державного бюджету (тобто, в умовах високих цін на сировинні товари зростають надходження державного бюджету, як результат - уряд нарощує витратну частину і в момент краху сировинних ринків доходи бюджету знижуються, у той час, як витрати вкрай важко скоротити (хіба що знецінити їх через девальвацію національної валюти);

• 3.   В умовах високих цін на сировину, у країні-експортері спостерігається економічне пожвавлення, що супроводжується розширеним кредитуванням, як юридичних, так і фізичних осіб. Падіння на зовнішніх ринках спричиняє падіння реальних доходів і, відповідно, банківську кризу.

         Що стосується ринків товарів з високою доданою вартістю то вони менш схильні до впливів економічної нестабільності, хоча також, певним чином, її відчувають. Це пов’язано з тим, що високотехнологічні товари виробляє значно менша кількість виробників і головне, часто їх практично не можливо замінити, оскільки вони «вбудовані» в певну виробничу логіку. Наприклад, як свідчить український досвід, досить важко замінити ядерне паливо, вироблене в РФ, на паливо вироблене Westinghouse або адаптувати поїзди Hyundai до залізної дороги з радянськими стандартами.

         Крім того, виробництво товарів з високою доданою вартістю саме по собі генерує фінансовий ресурс, що дає можливість і у подальшому ускладнювати такий товар задля постійного підтримання конкурентоспроможності економіки. Що фактично не можливо або можливо у дуже обмеженому об’ємі при виробництві базових товарів.

      Таким чином, розвиток виробництва, що розширює виготовлення  примітивних товарів і занепад високотехнологічних виробництв, фактично обумовлює заміну економічного компонента, що сприяє підтримці стабільності в національній економіці компонентом, який є нестабільним і сильно залежним від кон’юнктури на світових ринках. Звісно, практично кожна країна поєднує і першу і другу компоненту в рамках власної економіки, але розвинуті держави характеризуються тим, що стійкі економічні кластери домінують і держава постійно сприяє підтримці такої домінанти.

         Звісно, аграрний сектор також може набувати характеристик високотехнологічного, що включає добре розвинуту селекційну базу, виробництво техніки, пов’язаної з обробкою землі, зберіганням та переробкою продуктів рослинництва і тваринництва, створенням виробничих ланцюгів від ферми до товару готового до вживання, але в такому випадку мова йде не про інвестиції в аграрний сектор, а про розвиток промисловості, пов’язаної з інтенсифікацією с/г виробництва та переробкою с/г продукції. 

Вадим Ємець,

12.06.2017