Солідарна пенсійна система України, механізм роботи якої був започаткований ще в часи Радянського Союзу, є вкрай неефективною і не в змозі підтримувати на належному рівні ані соціальний захист населення, ані сприяти економічному розвитку держави. Особливого занепокоєння викликає її перманентний хронічний дефіцит, що у 2017 р. може сягнути 150 млрд.грн.[1] У зв’язку з чим, зміни у цій сфері не просто необхідні, а вже запізнюються на декілька десятиліть.

Разом з тим, пенсійна система України, по суті своїй, є механізмом, що здійснює перерозподіл часини ВВП, виробленого в країні, на користь непрацездатного населення. Це означає, що наповнення пенсійного фонду має прямий зв’язок з показниками роботи економіки в цілому, і відповідно, з роботою державної інфраструктури, пов’язаної з формування державних фондів (мова в першу чергу йде про фіскальну систему).

Запропонована пенсійна реформа не в змозі захистити населення від бідності через те, що в Україні спостерігається занадто низький рівень доходу на душу населення. І часто бідність спостерігається навіть серед людей працездатного віку. При тому, що приблизно третина населення є пенсіонерами. Це створює об’єктивні проблеми з наповненням державного пенсійного фонду й обумовлює наднизький рівень пенсійного забезпечення в Україні.

         Тому, реформування пенсійної системи України може бути ефективним виключно за умови розгляду цього аспекту, як елементу «широкої» стратегії економічного відновлення. Мова йде про вироблення чітких орієнтирів розвитку економіки країни, її моделі функціонування та драйверів економічного зростання на найближчі десять років. А якщо враховувати специфіку пенсійної сфери, то можна прийти до висновку, що її належний розвиток можливий у випадку створення галузей економіки, які формують високу додану вартість (частина якої, відповідно, і має перерозподілятися для утримання пенсіонерів). Іншими словами, реформування пенсійної системи України має бути напряму пов’язане з такими аспектами як: відбудова інституційної спроможності держави, створення високотехнологічних сфер в економіці, зміни підходів у податковій та монетарній політиці, реформа всієї системи перерозподілу ВВП всередині країни і, в решті решт, реальний запуск недержавної системи пенсійного забезпечення.

         Проведення пенсійної реформи з відривом від розвитку реального сектору економіки в Україні означає лише корекцію механізмів перерозподілу ВВП.  А так зване осучаснення пенсій, яке має вступити в силу з 1 жовтня 2017 р. взагалі виглядає, як початок передвиборчої діяльності Прем’єр-міністра України, оскільки воно передбачає нарощення дефіциту Державного пенсійного фонду України ще на 11-12 млрд.грн.[2] У зв’язку з чим, запропонована пенсійна система не в змозі вирішити проблеми неефективності та подолати її дисбаланси.

         Отже, належна реалізація пенсійної реформи можлива виключно за умов досягнення високих темпів економічного відновлення, що створить передумови для відходу від солідарної і почне перехід до накопичувальної пенсійної системи, за зразком розвинутих країн.

Безпосередньо проведення ефективної пенсійної реформи передбачає поєднання декількох факторів, взаємодія яких забезпечило б формування стійкої,  бездефіцитної системи з перспективою зростання реальних пенсійних накопичень-виплат.

 По-перше, як було відзначено, це економічне відновлення економіки. Мова йде про ускладнення виробництва, долучення до міжнародного поділу праці України, як виробника продукції з високою доданою вартістю і, відповідно, відхід від сировино-аграрної моделі економічного розвитку. Це дало б змогу забезпечити зростання надходжень до державного пенсійного фонду, сприяти зниженню валютного ризику, а також знеціненню пенсійних накопичень, створити передумови для запуску системи недержавного пенсійного забезпечення й інструментів фондового ринку для інвестування фондів пенсійного накопичення. Тобто, мова йде про побудову пенсійної системи з урахуванням найкращого світового досвіду, де держава гарантує лише базовий дохід громадянам, а основна частина пенсійних доходів залежить безпосередньо від рівня добровільних відрахувань людини до недержавних пенсійних фондів, які у свою чергу є професійними інституційними інвесторами.

По-друге, для України є вкрай актуальним подолання демографічної кризи, що за умови відновлення економіки буде потужним стримуючим фактором не тільки пенсійних накопичень, а й на шляху реалізації потенціалу економічного зростання в середині держави.

По-третє, політико-інституційні фактори мають безпосередній вплив на архітектуру економічної моделі, тому відновлення функціонування інститутів в країні є критично важливим чинником для покращення ділової активності в країни і підвищення її інвестиційної привабливості. Оскільки саме цей фактор формує мотивацію населення та окремо взятих мешканців. Що стосується пенсійної системи то тут, в першу чергу, важливим є ставлення громадян, які прямо або опосередковано є платниками пенсійних внесків, оскільки саме їх позиція трансформується у надходження сфери державних фінансів.

На поточному етапі реформи, що здійснюються урядом, досить часто виглядають фрагментарними, що зумовлено як суб’єктивними, так і об’єктивними чинниками. Однак, пенсійна система є невід’ємною частиною економічної системи країни і зміни в ній без економічної перебудови в цілому можуть мати виключно «косметичний» характер.

[1] https://economics.unian.net/finance/1726582-fantazii-minsotspolitiki-o-shokovoy-pensionnoy-reforme-ischezli-s-sayta-kabmina.html

[2]https://daily.rbc.ua/rus/show/andrey-reva-davayte-zabudem-slovo-mvf-obvalitsya-1494430956.html