7 листопада поточного року Верховна Рада України прийняла у першому читанні новий Виборчий кодекс. Новації, зокрема, передбачають проведення парламентських виборів на основі «відкритих списків», зниження прохідного бар’єру для партій з 5% до 4%, а також впровадження гендерних квот.

 Згідно з новим кодексом, у партійних списках кандидатів у кожній п'ятірці мають бути присутні не менше двох кандидатів кожного статі (стаття 341, п.6). На практиці це означає запровадження для жінок гарантованої 40-відсоткової квота. Якщо кодекс проголосують у другому читанні, це буде, без перебільшення, найбільшим правовим завоюванням жінок в Україні. Чи стане це досягненням в справі реального забезпечення прав жінок - покаже час.

 За даними Міжпарламентського Союзу станом на 1 січня 2017 року середня кількість жінок у парламентах світу складає 23,3%. За рівнем жіночого представництва у законодавчому органі у загальному рейтингу серед 193 країн світу Україна посіла 146 місце (12,3%).

 На сьогоднішній день представництво жінок в українському парламенті найбільше за часи незалежності. За даними ВГО «Комітет виборців України» до Верховної Ради VIIIскликання було обрано 47 жінок, що відповідає 11,1% загального складу депутатів (з часом цей показник дещо збільшився). У Верховній Раді минулого скликання було 44 жінки (9,9%), а за першого скликання лише 2,3% (11 осіб). Незважаючи на курс до забезпечення гендерної рівності, Україна значно відстає від європейських країн та світової практики.

 Найуспішнішою країною у плані досягнення гендерного балансу вважається Швеція. Уряд цієї держави навіть отримав назву «феміністичного». За даними доповіді ООН від 2016 року, 44% членів шведського парламенту і 54% міністрів в уряді були жінками. Вперше до шведського парламенту жінки були обрані у 1921 році. На кінець 1980-х років частка жінок у керівних органах як регіонального, так і національного рівня наблизилася до 40%, хоча на початку 1970-х років вона складала лише 14%.

  Не можна стверджувати, що високий показник представництва жінок у політиці Швеція забезпечує завдяки обов’язковим гендерним квотам. Наявні закони про рівні права стосуються лише створення умов для працевлаштування жінок, рівної заробітної плати, належної соціальної допомоги, а також формування розвиненої системи догляду за дітьми. Все це надає можливості представницям «прекрасної статі» поєднувати родинне і професійне життя.

 10 червня 2017 року Виконавчий директор програми «ООН Жінки» та Посол Швеції в Україні підписали угоду про фінансування проекту «Гендерна рівність в національних реформах та встановленні миру і безпеки в Україні». Договір має за мету підвищення якості життя населення завдяки покращенню гендерної ситуації. Наголошується на необхідності залучення якомога більшого числа жінок до участі в управлінні країною. «Тут криються великі можливості для залучення і використання талантів країни для її розвитку», – зазначив Посол Швеції.  

 Досягненню гідного представництва жінок в українській політиці поки що заважають вкорінені у масовій свідомості стереотипи щодо розподілу ролей між статями, уявлення про жінку лише як «берегиню домашнього вогнища» та про її «місце на кухні». Сексизм залишається поширеним явищем у публічному дискурсі.

Згідно опитуванням, у 2015 році третина опитаних громадян (37%) вважала «достатнім» існуючий рівень представленості жінок у політиці та державному управлінні на національному рівні. Тільки третина респондентів (33%) оцінювала жіноче представництво в політиці недостатнім. (Ще 30% учасників опитування не визначилися з відповіддю, що також показово) [1].

 Хоча виборці, як правило, не відчувають негативного ставлення до жінок-кандидаток, але при цьому більшість опитуваних не асоціюють жінок з політичним життям. Менше половини опитаних громадян (38%) вважають, що чоловіки і жінки мають бути представлені в органах влади рівною мірою. Але кількісно переважають ті, хто вважає, що чоловіків у політичному керівництві має бути більше [2].

 Декілька важливих соціологічних трендів України було виявлено під час дослідження, проведене  Національним Демократичним Інститутом США у липні 2017 року. Було зафіксоване помітне зростання підтримки гендерної рівності у політичному житті України. Поступово зростає «видимість» (the visibility) –убачання присутності жінки у політиці, політичній діяльності. Респондентам поставили питання «Хто, на Вашу думку, більшою мірою залучений до політичного життя – чоловіки чи жінки?». Порівняно з груднем 2016 року відбувся значний зсув від відповіді «в основному чоловіки» (грудень 2016 року – 43%, липень 2017 року – 31%) до «значно більше чоловіки, ніж жінки» (грудень 2016 року – 35%, липень 2017 року – 43%) та «трохи більше чоловіки, ніж жінки» (грудень 2016 року – 9%, липень 2017 року – 15%) [3].

 Сьогодні українські громадяни в цілому прихильно сприймають участь жінок в політичній діяльності. Про це свідчать результати національного опитування, проведеного Центром соціальних досліджень «СОФІЯ». Під час інтерв’ю респондентів запитали, чи згодні вони з думкою, що політика – це нежіноча справа. Чверть опитаних (24,4%) категорично не погодилися з такою точкою зору, ще 40,7% респондентів – «скоріше не погодилися». (Сумарна частка негативних установок – 65,1%).

Щоправда, 25,7% опитаних тою чи іншою мірою погодилися з тезою про те, що політика – нежіноча справа. Серед чоловіків частка таких «консерваторів» становить 32,9% [4].   

 У масовій свідомості існують різні точки зору щодо причин того, чому жінок обирається в органи влади в Україні менше, ніж чоловіків. Під час інтерв’ю респондентам запропонували визначити головні причини (можна було вказати декілька варіантів відповіді). Найчастіше (у більшості випадків) вказувалися такі:

·        політичні партії більше схильні висувати чоловіків, а не жінок (вказали 67% респондентів);

·        сімейні обов’язки не дозволяють жінкам мати час для змагання за виборну посаду (55%);

·        українці (за своїм світоглядом) більше схильні голосувати за чоловіків (53%);

·         жінки мають менше доступу до ресурсів, аби проводити кампанії (51%) [3].

 З огляду на вказані обставини, що перешкоджають забезпеченню гендерної рівності у політиці, виникає питання: чи буде справедливим буде ввести практику квотування місць для жінок, при проведенні виборів до органів влади?

 Українське суспільство в цілому схвально сприймає ідею впровадження квот для жінок при обранні депутатів Верховної Ради Україні. «Однозначно позитивно» поставилися до пропозиції впровадити квоти 22,6% опитаних громадян, ще 36,3% - «скоріше позитивно». (Сумарна частка позитивних установок становить 58,9%). Проти ідеї квотування з тою чи іншою категоричністю висловилися 25,3% респондентів. Причому серед чоловіків частка противників сягає 32,0% [4].

 Слід відзначити, що в експертному середовищі неоднозначно сприймають ідею впровадження гендерних квот; також по різному оцінюють існуючу практику квотного представництва жінок в парламентах. Наведемо кілька аргументів на підтримку такої новації.

 Квоти виступають одним з механізмів заохочення жінок до участі у політичному житті країни. Досвід європейських держав свідчить, що прагнення до гендерної рівності сприяє зменшенню корупції та якісно поліпшує управління державою. Більшість країн прагне до того аби влада представляла інтереси усього населення, і часто цього досягають за допомогою добровільних або законодавчо закріплених квот.

 Щоправда, гендерні квоти не є достатньою умовою на шляху до рівності. Головною перешкодою на шляху до активної участі жінок в українській політиці є упередження щодо гендерної нерівності, закріплені на архетипному рівні. Також стримуючими чинниками виступають недостатня ініціатива самих жінок, зумовлена, перш за все, відсутністю необхідної допомоги у родинних справах. Адже чоловік-політик, як правило, не скутий домашніми справами і вихованням дітей, тоді як жінка зазвичай працює «на двох фронтах». Державна допомога та сприяння представленості жінок у владних та державних структурах повинна бути скерована на розширення мережі дитячих дошкільних закладів, надання освітньо-виховних послуг та задоволення потреб працівників із сімейними обов’язками.

 Проблема статевої нерівності та малопредставленості жінок у політиці вкорінена не у законах, а у вихованні. Допоки «традиційні» соціальні погляди на роль жінки у суспільно-політичному житті не зазнають якісних змін, українок не врятують навіть гендерні квоти. Необхідно утверджувати цінність гендерної рівності в українському суспільстві, забезпечувати рівні можливості для чоловіків та жінок у сфері політиці, надавати змогу поєднувати професійні та сімейні обов’язки, боротися з проявами дискримінації за статевою ознакою.

Катерина Бура,

експерт Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»

24.11.2017

Примітки

 1. Загальнонаціональне опитування було  проведене Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» з 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень. Всього опитано 4413 респондентів за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення України (підконтрольні території) віком від 18 років і старше.

 2. Результати дослідження «Ставлення до жіночої політичної участі в Україні» були опубліковані у лютому 2016 року. Емпірична база дослідження:

§       Загальнонаціональне опитування:

– 15 квітня – 16 травня 2015 (вибірка: 5 842 інтерв’ю)

– 28 листопада 2015 – 5 січня 2016 (вибірка: 6 396 інтерв’ю)

§       Глибинні інтерв’ю з жінками-лідерками.

 3. Результати дослідження «Можливості та перешкоди на шляху демократичного транзиту України», проведене Національним Демократичним Інститутом США у липні 2017 року. Проведено 5,125 інтерв’ю за загальнонаціональною вибіркою. Статистична похибка не перевищує 3%. 

 4. Результати опитування, проведеного Центром соціальних досліджень «Софія» з 5 по 13 жовтня 2017 року у всіх адміністративних областях України (підконтрольні території). Усього опитано 2005 респондентів віком від 18 років і старше. Вибірка репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними ознаками. Статистична похибка не перевищує 2,2%.