Міжнародний жіночий день – це всесвітня подія, присвячена політичним, економічним та соціальним досягненням, внаслідок заклику до гендерної рівності. Своїм корінням свято 8-го березня сягає початку 1900-х років, коли 15 тис. жінок прокрокували Нью-Йорком, вимагаючи виборчих прав, більшої зарплатні та зменшення робочих годин.

 Але чому ми й досі святкуємо ці події? Початкова мета – досягнення рівних прав для жінок у світі – все ще не реалізована. Зберігаються гендерні розбіжності в оплаті праці; жінки й досі не представлені рівною мірою з чоловіками в на керівних посадах у політиці та бізнесі. У багатьох країнах світу освіта та медичні послуги жінкам менш доступні, ніж чоловікам; жінки потерпають від домашнього насильства та сексуальних домагань на роботі. За даними Всесвітнього економічного форуму, гендерний розрив не буде подоланий до 2186 року [1].

 Нещодавно в історію боротьби жінок за свої права були вписані нові сторінки. У жовтні 2017 року неможливо було прокручувати стрічку новин у соціальних мережах і не натрапити на дописи з хештегом #metoo. Instagram, Facebook і Twitter були сповнені публікацій, в яких зірки шоу-бізнесу ділилися особистими історіями про сексуальне насильство та переслідування. Хештег вперше побачив світ завдяки актрисі Алісі Мілано та розповсюдився по всесвітній мережі, спонукаючи численних знаменитостей «прокинутися та висловитися» (wakeupandspeakout).

 Причиною появи протестного феномену MeTooстало усвідомлення громадськістю категоричної неприйнятності сексуальних домагань і примусу. «Якби всі жінки, які стали жертвами сексуального насильства чи нападів, написали у статусі ‘Me too’, то ми б могли дати людям відчути масштаби даної проблеми», – наголосила Аліса Мілано у своєму Твіттері. З тих пір її твіт отримав більше ніж 61 тис. відповідей та більше 22 тис. ретвітів. А проста фраза «я теж» перетворилася на хештег та поширилася Фейсбуком та Інстаграмом.

 Власне приводом для початку протестів став скандал навколо продюсера Харві Вайнштайна, якого декілька відомих актрис звинуватили у сексуальних домаганнях. (Вайнштайн був звільнений з очолюваних ним Miramax Films та The Weinstein Company, а також виключений з американської та британської кіноакадемій). Саме скандальна історія з продюсером стала детонатором для вибухової хвилі сповідей жертв сексуальних злочинів. У свою чергу учасниці руху #metoo наголошують, що проблема є значно ширшою, та не обмежується конкретним випадком з Вайнштайном. Відомі актриси та співачки закликають всесвітню спільноту звернути увагу на систему домагань, принижувань, буллінгу та покривань, яка склалася у кіноіндустрії.

 Проте окрім основної причини – чисельних випадків сексуального примусу – існують й інші витоки руху, які роблять його не просто боротьбою за гендерну рівність. MeToo виявив розбіжності у світоглядах різних поколінь –  міленіалів та жінок старшого віку. Міленіалів інколи називають «найбільш самосвідомим поколінням».Їх вважають толерантнішими й активнішими у відстоюванні своїх прав, захисті довкілля й прав тварин.Порівняно зі старшою генерацією молоді жінки більш вільно та відкрито говорять про насильство та домагання, а також не бояться озвучувати нові очікування від стосунків з протилежною статтю.

 Молодь звертає увагу світової спільноти на несправедливе ставлення до жінок та його наслідки. Жінки, які народилися в епоху бейбі-буму звикли до того, що чоловіки не слухають та не чують їх. Для них неприхована вимога рівності між чоловіками і жінками здається занадто сміливим кроком, а сексуальнідомагання інколи навіть не сприймалися ними як щось протиправне та недоречне. Про це свідчить відкритий лист, складений Катрін Денев та підписаний десятками інших жінок старшого віку, про несправедливе звинувачення чоловіків, викликане рухом #metoo. Представниці старшого віку переважно вважали, що скарга з приводу сексуальних домагань призведе до втрати роботи та соціального осуду таких дій. Натомість більш молоде покоління не збирається сидіти, склавши руки, мовчки терпіти несправедливість.

 Ще однією причиною популярності #metoo у соціальних мережах стало недовіра офіційним правоохоронним органам, невіра в їхню спроможність захистити і надати адекватну допомогу потерпілим (у т.ч. – психологічну підтримку). Інтернет став для жертв сексуальних домагань зручним та безпечним форумом, де жінки не бояться висловлюватися.

 Учасниці MeToo не без підстав вважають, що проблема насилля коріниться у пануючій системі соціальних відносин. Активістки руху неодноразово зверталися до Президента США Дональда Трампа та наголошували, що деякі заяви адресовані саме йому. Трампа неодноразово звинувачували у домаганнях, проте далі розголосу в Інтернеті справа не рухалася. На річницю інавгурації Президента США в багатьох американських містах відбувся Women’s March 2018, в якому взяли участь прихильники кампанії MeToo, що виступали проти домагань та сексуального насильства.

 Відверті заяви жертв сексуального насилля, марші та демонстрації активістів MeToo свідчать про початок культурного зсуву. Сьогодні постала необхідність продемонструвати, що державні керманичі вже не мають такого імунітету як раніше. Наразі мішенню став Харві Вайнштайн, але якщо рух набере обертів, то «полетять голови» й інших впливових осіб. Вчинки «володарів світу», які раніше сприймалися досить поблажливо як «пустощі», «прикрий промах» або навіть як свідчення «чоловічої доблесті» сьогодні кваліфікуються громадськістю як «злочин». Інститут громадської думки набуває у політичних процесах якісно більшої ваги, а залежність політиків і бізнесу від настроїв громадян стає ще більш відчутною.

 Примітки

1.      The Global Gender Gap Report 2016. Джерело: http://reports.weforum.org/global-gender-gap-report-2016/