Катерина Бура, експерт інституту «Нова Україна»

Сьогодні питання європейської безпеки, перспектив розвитку Об’єднаної Європи і майбутнього спільного проекту загалом знову опинились у фокусі уваги багатьох політиків та експертів. Останнім часом вийшла ціла низка доповідей провідних міжнародних центрів, у яких предметно аналізуються ризики і виклики, з якими стикається Європа.

 Зокрема, нещодавно був представлений «Munich Security Report 2018»[1], підготовлений організаторами до щорічного форуму «Мюнхенська безпекова конференція». Основна теза доповіді – світ на межі зламу. Кризи, які на даний час виникли у різних регіонах світу, можуть загостритись та призвести до глобальних катастрофічних наслідків.

Схожі висновки містить і доповідь, підготовлена дослідницькою групою «GLOBSEC», яка працює у Словацькій Братиславі. У доповіді «RevisitingScenariosForEurope: CentralandEasternEuropeanPerspectives»[2], автори, крізь призму глобальних викликів, аналізують нинішній стан країн Центральної та Східної Європи, а також їхній подальший розвиток.

 Дослідники відмічають, що одним з найбільших серйозних викликів для європейської безпеки стали довготривалі та інтенсивні збройні конфлікти на Близькому Сході. Збройні конфлікти у Лівії, Сирії, Ємені, а також загальна суспільно-політична напруженість у країнах арабського Магрибу та спад економічної активності у країнах регіону спричинили одну з найбільш болісних проблем сучасної Європи — нелегальну міграцію.

Тисячі біженців перетинають кордони Європейського Союзу у пошуках притулку, захисту та кращої долі. За даними Міжнародної міграційної організації[3] у 2017 році в Європу через Середземне море прибуло більше 171 тис. мігрантів та біженців. Найбільша кількість людей прибула до Італії – майже 70% від загальної кількості мігрантів (більше 119 тис. осіб). Біженці також заполонили Грецію (більше 29 тис.) та Іспанію (більше 20 тис.). При цьому «морський маршрут», наразі, не єдиний. Біженці активно освоюють альтернативний шлях: через Туреччину, Грецію, Македонію та Сербію – в Угорщину.

Міграційна криза в Європі продовжується вже декілька років. Окрім того, біженці не збираються повертатися назад. Більша частина мігрантів розчинилася в європейському просторі. Як зазначають автори доповідей Європа стоїть на межі власних можливостей: країни не можуть приймати та надавати прихисток вимушеним мігрантам.

 Однією з «темних сторін» міграції стає зростання терористичної загрози та рівня злочинності.

 У 2017 році в Європі відбулося біля 20 терактів, в результаті яких загинуло та було поранено сотні осіб. Так, 22 травня 2017 року у Манчестері (Велика Британія) на стадіоні «Манчестер Арена» під час концерту американської співачки Аріани Гранде відбувся вибух[4], здійснений смертником Салманом Абеді. У результаті теракту загинули 22 людини, з них – 12 дітей, ще 59 були госпіталізовані. Відповідальність за злочин взяла на себе «Ісламська держава». За декілька тижнів у ніч з 3 на 4 червня двічі атакували британську столицю[5]: на Лондонському мосту, біля ринку Боро, та в районі Воксхолл. Загинуло семеро людей, ще 48 – потрапили до лікарень.

 Найбільш кривавими минулого року стали терористичні акти в Іспанії[6]. 17 серпня на набережній Рамбла-де-Каналет в Барселоні фургон в’їхав у натовп. Загинуло 16 осіб, більше сотні було поранено. Через місяць 15 вересня у Лондоні відбувся черговий терористичний акт[7]. На станції Parsons Green лондонського метро відбувся вибух, внаслідок якого було травмовано 22 людини.

 Проблема біженців призводитьдо появи економічних, політичних та соціальних труднощів в середині ЄС. Зростає рівень безробіття, виникають суперечки між громадянами європейських держав та іммігрантами.  На теренах Євросоюзу розповсюджуються ксенофобські настрої, зростає небажання надавати притулок мігрантам.

На тлі міграційної кризи в Європі, чітко окреслились, щонайменше, дві групи країн: «лояльних» та «нелояльних» до мігрантів. Як відмічають експерти, відносини між цими двома групами дедалі більше ускладнюються. Низка європейських країн, такі як Польща, Угорщина, Чехія, Румунія та Словаччина наполягають на закритті кордонів, аби біженці не мали змоги «штурмувати» Євросоюз. Симптоматично, що ця умовна лінія розмежування  проходить між «старими» країнами-членами із західної Європи та «неофітами» із Центру та Сходу.

 6 вересня 2017 року Європейський суд постановив[8], що Європейська комісія має законне право наказувати державам-членам ЄС приймати вимушених мігрантів. Суд також відхилив скаргу Угорщини та Словаччини на законність програми обов’язкових квот блоку, яка потребує, аби держави-члени відкрили кордони для десятків тисяч мігрантів з Африки, Азії і Ближнього Сходу, та фактично зобов’язав країни ЄС приймати біженців.

Незважаючи на таке рішення, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зазначив[9], що в його країні мусульманських мігрантів вважають загарбниками, а не біженцями, та заявив, що Угорщина не має наміру приймати мігрантів у майбутньому. Нещодавно норвезький міністр з питань імміграції Силві Лістауг заявила, що у Швеції є 60 так званих «no-go» зон, куди не можна ходити через біженців[10]. Адже у результаті імміграції посилюється суспільна неоднорідність, соціальна диференціація між представниками різних етнічних, релігійних та конфесійних груп.

 Серйозним викликом для політичної єдності ЄС стали трансформації політичних та ширше – конституційних систем, у низці країн Центральної та Східної Європи. Зокрема, різкі дискусії викликають законодавчі зміни у Польщі та Угорщині, у частині судової системи та діяльності ЗМІ.   

 Головна претензія Євросоюзу до Варшави стосується судової реформи, яку запроваджує правляча партія Польщі «Право та справедливість». 15 грудня 2017 року Сенат Польщі без поправок опозиції прийняв два закони з пакету судової реформи: про Верховний суд та про Національну раду судочинства. У ЄС переконані, що таким чином польська влада намагається підкорити собі судову гілку. Адже парламентарії зможуть контролювати судову систему через два нові органи: палату надзвичайного контролю та публічних справ і дисциплінарну палату. 29 січня 2018 року комітет Європарламенту підтримав запуск процедури санкцій проти Польщі[11]. За резолюцію проголосували 33 члени комітету, 9 – були проти. Комісія дала польським керманичам три місяці для зміни ситуації в питанні судочинства. Якщо Польща цього не зробить, вона може втратити право голосу у Раді ЄС та буде позбавлена й інших привілеїв членства.

 19 лютого 2018 року Литва заявила, що готова заступитися за інтереси Польщі перед Євросоюзом[12]. Лідери країни вважають, що Євросоюз не повинен вирішувати спірні моменти шляхом силового тиску на країни-члени, які не розділяють офіційну думку. Литва не єдина, хто виступає на підтримку Польщі. 20 лютого цього року парламент Угорщини прийняв резолюцію «про підтримку Польщі від тиску з боку Брюсселя»[13]. Країна відмовляється від дотримання санкцій Євросоюзу проти Польщі. Угорщина також наражається на конфлікт з Євросоюзом своєю спробою зміни Конституції країни шляхом звуження демократичних законів та порушення прав національних меншин, а також різким та нетолерантним відношенням до біженців.

 Суперечка між Сходом та Заходом Європи відбувається на фоні триваючого процесу  Brexit. Переговори щодо «впорядкованого» виходу Британії із ЄС рухаються досить складно. Дата виходу визначена британським парламентом — 29 березня 2019 року.  З цього дня у Великій Британії буде встановлено примат внутрішнього права над європейським. Але до узгодженого та компромісного варіанту виходу ще далеко. Варіант жорсткого розриву стосунків, очевидно, стане серйозним випробуванням для обох сторін.  

 Разом з цим набирає обертів феномен внутрішнього сепаратизмув країнах ЄС. 1 жовтня 2017 року відбувся референдум про незалежність Каталонії[14], на який було винесене наступне питання: «Чи хочете Ви, щоб Каталонія була незалежною державою у формі республіки?». За незалежність проголосували 90,18% , проти – 7,83%. Явка склала 43,03%. Слідами Каталонії пішли італійські регіони Ломбардія і Венето[15], де 22 жовтня минулого року відбулися референдуми про розширення автономії. У Ломбардії за автономію проголосували 95% виборців, у Венето – 98%.

В той же час корсиканські сепаратисти вимагають ширшої автономії від Парижу. 2 січня 2018 року один з лідерів націоналістичної коаліції «За Корсику» Жиль Симеоні закликав Президента Франції Еммануеля Макрона почати переговори про надання острову більшої автономії[16]. Хоча цілком відділятися і проголошувати незалежність націоналістична коаліція поки що не планує. Окрім Каталонії, Корсики, Ломбардії та Венето осередком спалаху сепаратистських настроїв можуть стати Країна Басків, Шотландія, Фландрія та Південний Тіроль.

 Спробою відповісти на ці виклики можна вважати ініціативу Президента Франції Еманюєля Макрона щодо реформування ЄС.  Зараз «план Макрона» проходить всебічне обговорення на різних рівнях ЄС та між країнами Союзу. Зокрема, пропонується зміцнення співпраці європейських країн. Німеччина та Франція будуть співпрацювати з метою укріплення економічного впливу Європи, контролю міграції та підтримки толерантності і плюралізму в ЄС та за його межами[17]. Європа думає над створенням власної єдиної армії. Для цього необхідно посилити співпрацю між країнами ЄС у воєнній сфері. Макрон та Меркель домовилися спільними зусиллями розробляти військові літаки та гелікоптери. Також обговорюється пропозиція створити Європейський валютний фонд за зразком МВФ. Вважається, що зміцнення ЄС допоможе зняти напругу всередині союзу та сформувати стабільний уряд.

Окрім внутрішніх суперечностей та конфліктів, постає проблема загроз від держав ззовні. Окремим питанням на порядок денний винесена загроза з боку Російської Федерації.

У доповіді від 14 лютого Міжнародного інституту стратегічних досліджень стверджується, що Росія залишається головною небезпекою для країн Східної та Північної Європи[18]. Директор інституту Джон Чіпман рекомендує урядам європейських країн оптимізувати витрати на оборону у зв'язку з успіхами Росії у воєнній сфері. Цьогорічний звіт Мюнхенської конференції з питань безпеки в основному стосується погіршення ситуації, причиною чого також стало зростання напруги між Росією та Заходом. Ризик зіткнення збільшується через недотримання домовленостей про контроль над озброєнням. Посилюється хвилювання Європи щодо російських військових навчань та розгортання останньою додаткових сил. Агресивні дії РФ цілком можуть призвести до подальшого погіршення ситуації в Європі.

Нещодавно, (22-23 березня 2018 року) пройшов Саміт ЄС, на якому основним питанням було прийняття заходів проти Росії через інцидент у Солсбері[19], де на початку цього місяця були отруєні екс-полковник ГРУ РФ Сергій Скрипаль та його донька Юлія. Країни Європи погодилися з оцінкою британського уряду про найбільш імовірну відповідальність за інцидент Росії та повинні були запровадити санкції проти останньої.

На Єврораді дійшли згоди про відкликання для консультацій посла ЄС у РФ. Однак, щодо інших санкцій думки лідерів європейських держав розділилися: одні налаштовані більш войовничо (Польща, Латвія, Литва, Естонія вивчають питання відкликання своїх дипломатів з РФ), а інші поділяють помірні погляди (Греція, Кіпр, Угорщина, Чехія, Італія висловилися за проявлення стриманості).

 Процес стабілізації та нормалізації відносин Росії та Європи стримується збройним протистоянням на Сході України. Продовження військового конфлікту на Донбасі залишається каменем спотикання на шляху до деескалації. Без значного прогресу в реалізації Мінських домовленостей, перспективи політичного вирішення конфлікту є тьмяними та неокресленими. Спостерігаючи за ситуацією в Україні, ряд країн від Азербайджану до Білорусі стоїть перед вибором: Європейський Союз з одного боку, та Росія – з іншого. Альтернатива співпраці з Росією виглядає більш реалістичною, тоді як привабливість і доцільність пропозицій ЄС залишаються сумнівними.

 Європа готується відповідати на зовнішні загрози у двох площинах. Перший варіант оборони передбачає звичне зміцнення позицій НАТО: організація Північноатлантичного договору змінює командну структуру. Проекція впливу РФ на Захід дала поштовх для розбудови Альянсом нових центрів планування та керування морськими і логістичними операціями. Не бажаючи нової гонки озброєнь, НАТО намагається продовжувати двосторонню стратегію стримування та діалогу з Росією.

Альтернатива полягає у створенні власне європейських сил безпеки. В Європі вкотре згадали про «військовий Шенген». На саміті в Брюсселі 22-23 червня 2017 року лідери країн-членів Євросоюзу оголосили про створення спеціального оборонного фонду, на який з бюджету ЄС виділятиметься не менше ніж 1,5 мільярда євро на рік[20]. Таке рішення може стати передумовою реалізації ідеї створення європейських збройних сил. Тому найближчим часом постане питання про співмірність та взаємодію НАТО і нової форми європейської оборони.

 Автори доповіді «Revisiting Scenarios For Europe: Central and Eastern European Perspectives» зазначають, що перед Європою відкриваються два шляхи. Перший передбачає сценарій «сarrying оn» – нічого не робити та залишити все, як є. За такого розвитку подій концепція Європи як глобального актора припинить своє існування. Європа не досягне бажаної автономії та буде просто пасажиром у стратегічному потязі, керованому Сполученими Штатами.

Як рецепт подолання проблем дослідники пропонують інший сценарій –сценарій політики європейської оборони – «do much more together». Він можливий за умови об'єднання сил. Якщо Європа прагне стати глобальною дійовою особою, вона повинна заручитися підтримкою центральних та східних європейських країн. У реалізації даного сценарію країни Центральної та Східної Європи відіграють ключову роль.

Для втілення в життя такого плану необхідно збільшити оборонний потенціал та посилити стратегічну солідарність. Це означає об'єднання сил Західної та Східної Європи та усунення розбіжностей у поглядах. Механізми співпраці та координації між країнами ЄС мають бути переосмислені та модернізовані для більш ефективної політики безпеки. Організація «GLOBSEC» акцентує увагу на тому, що ЄС має запровадити ряд нових механізмів у роботі інститутів, які відповідатимуть за політику безпеки. Важливими є пропозиції свіжих ідей і конкретних планів відповіді на виклики безпекита проведення більш дієвих заходів для втілення в життя політичних санкцій.

 Світ перебуває у трансформаційному періоді. Разом з цим на авансцену виходить питання європейської безпеки та майбутнє Євросоюзу як проекту. Європа перебуває у точці біфуркації: об'єднати сили та постати у ролі єдиного проекту, або розпастися на окремі одиниці. На сьогодні експерти поділяють оптимістичне бачення. Дослідники впевнені, що Євросоюз повинен грати за сценарієм «do much more together» –об'єднати сили, знайти точки дотику та розробити юридичні і економічні інструменти для боротьби як з внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами.

[1] Munich Security Report 2018. Джерело електронного доступу: https://www.securityconference.de/en/discussion/munich-security-report/munich-security-report-2018/

[2] Revisiting Scenarios For Europe: Central and Eastern European Perspectives. Джерело електронного доступу: https://www.globsec.org/wp-content/uploads/2018/01/Future-of-Europe-CEE-Jan-2018.pdf

[3]Mediterranean Migrant Arrivals Reached 171,635 in 2017. Джерело електронного доступу:  https://www.iom.int/news/mediterranean-migrant