Саме це питання є одним з ключових у спеціальному випуску з місцевих виборів, що вийшов друком у міжнародному рецензованому журналі Regional and Federal Studies.

Цей спеціальний випуск – перший у серії запланованих щорічних оглядів місцевих виборів у світі, що планує видавати RegionalandFederalStudies. Мета редакторів – рік за роком формувати базу даних місцевих виборів у різних державах світу на основі ґрунтовних тематичних досліджень фахівців.

Перший спеціальний випуск було присвячено аналізу місцевих виборів у Австралії, Німеччині, Франції, Італії, Чехії, Румунії,  Ефіопії, Філіппінах. У кожному випадку було проаналізовано відповідні виборчі кампанії, партійну конкуренцію під час виборчих перегонів, явку виборців та результати виборів у регіональному розрізі.

Отже, що об’єднує, а що відрізняє місцеві вибори у цих федеративних та унітарних державах із абсолютно різною якістю демократичного врядування?

По-перше, все більше місцевих виборів проходить під гаслами децентралізації влади, навіть коли це потребує внесення змін до конституцій. Причому це характерно як для демократичних (зокрема, Франції), так і для авторитарних держав (наприклад, Ефіопії, що стала федерацією після 1995 року). Це можна назвати свідченням запиту виборців чи партійних лідерів на посилення місцевого самоврядування.

Водночас другою спільною рисою можна назвати порівняно низьку явку на місцевих виборах, за винятком випадків, коли місцеві вибори проходили одночасно із національними. Здавалося б, можна було очікувати більшої уваги до виборів до органів регіонального самоврядування із такими серйозними повноваженнями, як у німецьких «землях» (Land elections). Дійсно, явка на німецьких виборах змінювалася протягом 1978 - 2016 рр.; саме такий проміжок часу проаналізовано у статті про німецькі вибори у спеціальному випуску. І водночас навіть у випадках виборів до повноважних органів місцевого самоврядування явка виборців могла би бути вищою.

Третьою спільною рисою можна назвати низьку інституціоналізацію партій та партійних систем, тобто тенденцію учасників виборів часто змінювати свою партійну приналежність та схильність партій змінювати своїх союзників під час виборчих перегонів у різні проміжки часу. Наприклад, у Філіппінах майже 34% депутати нижньої палати парламенту змінили свою партійність з 1987 по 2016 рр., а 60% з них вступили до альянсу із пропрезидентською партією.

Мабуть, ключовою відмінністю місцевих виборів, що були у фокусі цьогорічного спеціального випуску, є слідування або ігнорування прав люди та законності. Порушення верховенства права під час проведення виборчих кампанії, у день голосування та під час підрахунку голосів, що мали місце у 2015 р. у Ефіопії, неприпустимі у країнах із розвиненими інститутами громадянського суспільства та належним урядуванням.

Не менш показовою відмінністю можна назвати ступінь націоналізації місцевих виборів, тобто схожості результатів виборів на місцевих та парламентських виборах. Сюрпризом можна назвати надзвичайно високу подібність результатів таких виборів у федеративній Австралії (90%), тоді як у федеративній Німеччині результати на місцевих та федеральних виборах відрізняються.

Очевидно, що ці та інші результати досліджень місцевих виборів потребують подальшого аналізу та пояснення у контексті роботи над місцевими виборами у інших країнах світу. Саме це стане завданням наступного спеціального випуску журналу, який очікується вже наступного року.   

Валентина Романова

4 червня 2018