Псевдовибори ЛНР і ДНР. Однією з перших реакцій української сторони була заява про доцільність скасування закону про особливості самоврядування деяких територій Луганської і Донецької області, який вже набув чинності. Проте, цей закон є логічним наслідком домовленостей у Мінську (від яких ми поки що не відмовляємося), отже залишається питання про межі окупованих територій, яких стосується цей закон. Наші представники зараз ведуть переговори з російською стороною і про так звану буферну зону, і про питання контролю над кордоном. Як в такому разі після відміни закону про особливості самоврядування бути з цією буферною зоною і з кордонами?

Також багато розмов про ніби то повторення сценарію Придністров‘я на Південному Донбасі. Якщо відповідати на питання – чи можливий у нас після цих «виборів» сценарій Придністров’я на Донбасі, то треба зазначити, що зовні саме до цього все йде, хоча дії російської сторони зазвичай важко передбачити. Якщо Росія визнає ці вибори, то це означає, що вона готова взяти на себе відповідальність. Однак, соціальна напруженість на території ДНР та ЛНР з кожним днем зростає все більше й більше. Ми бачимо репортажі з Попасної, Дебальцево, Сєвєродонецька, де є проблеми з виплатами пенсій та зарплат, хоча ці міста підконтрольні Україні. То, що можна казати про ті мільйони людей, які залишились під контролем сепаратистів у Донецьку, Макеєвці, Луганську? Там вже починаються відкриті протести, які суворо придушуються бойовиками.

Україні фізично важко забезпечувати потреби українських громадян на контрольованих проросійськими терористами територіях. А Росія до цього часу брати відповідальність за Донбас відмовлялася, і зараз не поспішає. Якщо Росія буде відкрито співпрацювати з тими хто умовно «переміг» на цих виборах, то це може дещо пом‘якшити гуманітарну катастрофу, що насувається. Однак, ситуація досягла вже такого рівня падіння, що ні Росія, ні Україна поодинці чи разом забезпечити населення регіону не можуть і єдиний вихід – припинення бойових дій та гуманітарна допомога Заходу. Поки на тимчасово окупованих територіях Донбасу не буде визначеності стосовно того, хто забезпечує  потреби населення – гуманітарна проблема буде наростати і навряд чи Росія зможе прогодувати і обігріти людей, навіть якщо і задекларує таку роль. На мою думку, допомогти Україні і, частково, навіть, Росії може лише Захід, зокрема, Європейський Союз та Сполучені Штати Америки.

Щодо перших кроків Міністра оборони генерал-полковника Полторака на посаді. Здається, що вже всі  основні воєнні коментатори зрозуміли те що давно написано у нормативних документах, – що міністр оборони не командує військами. Що міністерство здійснює воєнно-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами. В обов’язки міністра входить затвердження основних напрямів реформування Збройних Сил та їх всебічне забезпечення. Він затверджує плани розробок озброєння та їх закупівлі, тилового й технічного забезпечення, списки кадрового резерву тощо. Від цих адміністративних моментів залежить ефективність виконання бойових завдань. 

Поки що загалом спостерігається здатність нового міністра приймати рішення. Тепер важливо побачити, чи ці рішення будуть доводитися до логічного кінця – тобто, забезпечення необхідного для стримування російської агресії рівня боєздатності Збройних Сил. Тут окрім спроможності приймати рішення хотілося б зрозуміти бачення самого міністра особисто щодо основних шляхів зміцнення обороноздатності, а також його бачення потрібних кадрових, адміністративних і ресурсних механізмів та часових параметрів досягнення цього потрібного рівня боєздатності.