(Написано напередодні переговорів у Мінську 11 лютого, але актуальності не втратило)

Ситуація залишається драматичною. Але надміру драматизувати, безумовно, не потрібно.

По-перше, сепаратисти, терористи чи ще як їх називають, вони нам не диктують свої умови, вони намагаються це робити, але це у них, на щастя, не дуже виходить з об’єктивних причин.

По-друге, не можна казати, що російські підрозділи не беруть безпосередню участь у боях. Всім давно вже відомо, що російські військові беруть участь, проте питання тільки в тому, в якому місці і в який час. Вони далеко не завжди беруть безпосередню участь, але іноді, як у донецькому аеропорту, саме російські військові йшли в атаку на аеропорт і підірвали термінал. Переважна більшість – це, дійсно, така собі суміш найманців, сепаратистів і російських військових на передньому краї у першому ешелоні. Далі вони знаходяться в тилу, в резерві, у другому ешелоні, в залежності від того, як організовані бойові дії, стільки там і регулярних російських частин. Зокрема, хто обстрілював Маріуполь? Регулярні російські артилерійські дивізіони. Хоча, безумовно, під керівництвом або у взаємодії з місцевими терористами.

Тепер стосовно нюансів воєнно-політичних. Як ще Клаузевіц сказав, що війна – це продовження політики, тільки іншими засобами. І на даний момент саме військові питання, зокрема оборона – це той базис, на якому є надбудови політичні, економічні, дипломатичні і все інше.

Чи потужний цей базис саме в України? Не завжди простий шлях найкоротший.

Потрібно розуміти, що, очевидно, змінилися плани Путіна. Якщо спочатку він хотів, щоб так звані сепаратисти, «ополченці» стали виразниками новоутворення «Новоросія», щоб розділити Україну, проте цього зробити не вдалося. Змушений був ввести регулярні війська. Ще тоді під Іловайськом росіяни понесли більше втрат, ніж очікувалось, тому  вдалося досягти домовленостей. 

Зараз вони хочуть зробити Донбас якимось «Придністров’ям» хоча б. Розуміючи, що без Маріуполя, Дебальцева та інших стратегічних місць це утворення буде не життєздатним, вони, не рахуючись зі втратами, полізли в атаку.

Ми вдало їх стримали і в донецькому аеропорту, і ми продовжуємо його контролювати, і під Дебальцевим ми володіємо ситуацією, контролюємо і на північ від Луганська.

Тому зараз, я так розумію, деякий час буде перепочинок. Під час цього перепочинку, може, через декілька днів ми зрозуміємо все ж таки, куди далі йти.

Варіанти можуть бути такі. Чергове накопичення сил, чергове намагання або в іншому місці, або ж іншим шляхом все ж таки дотиснути наші війська, зірвати мобілізацію з боку проросійських сепаратистів і їх російських союзників. Друге – піти на авантюру і ввести в дію російську авіацію, ракетні війська, штурмувати з різних боків, з Криму, з Придністров’я, ще звідкілясь. Але це однозначно буде авантюра. Або ж третій варіант –  сісти за стіл переговорів, все ж таки домовитися. І цей варіант ще не закритий.

На мою думку, хоча це менш імовірно, але найбільш ефективний шлях саме для Росії, для Путіна був би все ж таки сісти за стіл переговорів. Хай вони намагаються ще раз нас обдурити, але зараз питання в тому, що вже на двох рівнях відбуваються події. Події в Україні вже стали якимось чинником глобальних подій. І тут уже Путіну дурити доволі важко, незважаючи на Грецію і на інші місця, де спостерігається так звана «рука Москви».

 Фото - unian.net