Меморандум Інституту «Нова Україна» щодо тимчасового та обмеженого формату ухваленої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС
Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна» висловлює стурбованість з приводу недооцінки деякими політиками та експертними колами значення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (УА). Наразі прагнення українського суспільства до започаткування нового формату відносин між Україною та Європейським союзом є визначальним трендом розвитку української державності. Україна вже пройшла довгий шлях до Європи. Починаючи з осмислення важливості європейського вибору на початку двохтисячних, через План дій Україна - ЄС в 2005 р., парафування тексту Угоди про Асоціацію у березні 2012 року. Протягом наступного періоду підписання УА постійно відтерміновувалося через «відсутність прогресу» у підготовці [1]. Нарешті 21 березня 2014 р. відбулося підписання політичної частини Угоди.
За станом на листопад минулого року в українському суспільстві, політикумі, бізнес-середовищі фактично сформувався консенсус щодо європейського майбутнього країни. Кількість прибічників європейської інтеграції в Україні неухильно зростала. Політична і бізнесова еліта країни, представники різних соціальних груп пов’язували із рухом до Європи своє головне сподівання – очікування модернізації, осучаснення країни. За даними провідних соціологічних служб України, напередодні Вільнюського саміту, де очікувалося підписання між Україною та ЄС Угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі, частка прихильників євроінтеграції складала близько половини опитаних громадян. Обираючи один з двох можливих варіантів інтеграції, 48% респондентів висловилися за підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а 38% опитаних – за вступ України до Митного союзу, членом якого є Росія (листопад 2013 року). Початок акцій протесту на Майдані практично не вплинув на зовнішньополітичні орієнтації українських громадян: наприкінці грудня аналогічні показники становили відповідно 46% та 36% (розбіжності статистично незначущі).
[1] Підписання парафованої Угоди про асоціацію відкладалося через недостатній прогрес України щодо виконання критеріїв ЄС у трьох основних сферах: реформа виборчої системи та встановлення остаточних результатів парламентських виборів у п’ятьох проблемних одномандатних виборчих округах; розв’язання питання вибіркового судочинства та уникнення цих проблем у майбутньому; виконання реформ, що були визначені у Порядку денному асоціації Україна-ЄС (висновки Ради ЄС по Україні від 10 грудня 2012 р. та резолюції Європейського парламенту щодо ситуації в Україні від 24 травня 2012 р. та 13 грудня 2012 р.). Ці вимоги використовувалися як інструмент недопущення згортання демократичних процесів в Україні та стимулювання проведення реформ.
На початку 2013 р. підготовка щодо підписання угоди про асоціацію дещо активізувалася. 25 лютого 2013 р. у ході Шістнадцятого Саміту Україна–ЄС лідери обох країн підтвердили наміри підписати Угоду про асоціацію не пізніше Саміту «Східне партнерство» у Вільнюсі. Для забезпечення підписання угоди відбувалася реалізація Плану першочергових заходів щодо інтеграції України до ЄС на 2013 рік (затвердженого розпорядженням КМУ № 73-р від 13 лютого 2013 р) та невідкладних заходів щодо європейської інтеграції (схвалених Указом Президента України № 127/2013 від 12 березня 2013 р). 18 вересня 2013 р. Кабінет Міністрів одноголосно схвалив проект Угоди про асоціацію з ЄС та рекомендував її до підписання.
Однак напередодні саміту 21 листопада Кабмін раптово призупинив процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та розпорядився вжити заходів на активізацію відносин з Росією та країнами СНД (розпорядження КМУ №905-р від 21 листопада 2013р.). Вже під час саміту у Вільнюсі 28-29 листопада колишній президент В. Янукович відмовився від підписання Угоди про асоціацію. В рамках Вільнюського саміту у листопаді 2013р. було лише парафовано Угоду про спільний авіаційний простір.
