< Назад до записів

Збройний конфлікт на Донбасі:

оцінки, пропозиції, сценарії подолання

 

Події в східних та, частково, південних областях України стали результатом політики впливу на кризові трансформаційні процеси в Україні. Найбільш розповсюджена точка зору  полягає в тому, що поява псевдо-сепаратистських рухів та мілітарних угруповань у цих областях є  продуктом та результатом зусиль російських спецслужб за підтримки російської влади.  Перехід АР Крим до складу РФ внаслідок спецоперації та допоміжних дій кримської влади свідчили саме про таку версію.

Не менш важливим (а можливо, і ключовим) фактором дестабілізації ситуації в регіонах став прямий вплив екс-президента Януковича та його оточення на внутрішні події в областях Сходу та Півдня за рахунок широкої фінансової підтримки, кадрово-корпоративного ресурсу, мобілізованого ресурсу частини корпоратизованих та підконтрольних  правоохоронних органів,спецслужб, армії, а також місцевих органів влади.

Зрадницька поведінка кримської верхівки практично забезпечила анексію Криму та нарощування військової та спец-присутності Росії на півострові. Більшість  підконтрольних адміністративних та силових структур у східних та південних регіонах, плюс їх координаціяз кримінальними колами забезпечили досить ефективний початок «сепаратистського руху» у березні 2014 р., перш за все – в Донецькій та Луганській областях.  Це дозволило Росії використати можливості та реваншистський інтерес екс-президента, розіграти карту підтримки проросійських протестів та розпочати військову операцію на кордонах – під приводом «захисту громадян».

---

Спроба реваншу за рахунок інспірування сепаратистських проектів  дала можливість Росії «перезавантажити» попередню стратегію «мирної федералізації» (лінія В.Медведчука «Український вибір» та КПУ) та максимально використати конфлікт Януковича з новою владою (нове керівництво ЗС України, Уряд,«Батьківщина»).  Ідеологічно-пропагандистська, неоголошена кадрова та воєнна підтримка дій «сепаратистів» була націлена на використання конфлікту для руйнації української державності та спроб повторної реалізації «кримського сценарію».

Причини провалу реваншу на Сході та Півдні і поступового згортання російської операції на Сході та Півдні наприкінці травня 2014 року:

-          відсутність реальної соціальної підтримки сепаратистських ідей серед населення областей Сходу та Півдня;

-          падіння довіри до представників «команди Януковича» і до власне екс-президента;

-          сумнівна репутація новоявлених «сепаратистських лідерів» («народні губернатори», «народні мери», тощо);

-          відсутність організованої підтримки «сепаратистських проектів» з боку регіональних влад (облдержадміністрації, облради) та крупного бізнесу у зв’язку з дезорієнтацією та розгубленістю, спробами дистанціювання чи тактичного загравання;

-          підготовка та проведення президентських виборів 25 травня 2014 з визнаним результатом.

З початком АТО і в контексті низької підтримки  дій сепаратистів з боку населення дії мілітарних об’єднань ДНР та ЛНР почали криміналізуватися та перетворилися на фактичний терор, а за учасниками цих об’єднань закріпилось визначення «терористи». Участь уцих об’єднаннях найманців з Росіїта інших країн, місцевих кримінальних та маргінальних елементів перетворили ці утворення на бандформування, з відповідною поведінкою та стилістикою. Російське керівництво, потрапивши під санкції Заходу, зайняловичікувальну позицію. На Донбасі, де дії «сепаратистів» постійно підтримуються за рахунок потоку найманців з РФ, конфлікт набув характеру професійної «кримінальної» війни з ознаками молекулярного конфлікту (задіяння частини  населення, громадсько-політичних угруповань, місцевих кримінальних кіл, деяких політиків регіонального масштабу без чітко усвідомлених цілей).

Загрози (загально):

-          перетворення конфлікту на постійний, на основі професіоналізації  учасників («дикі гуси»);

-          загибель у ході конфлікту мирного населення (у прогресії, з причин появи фронтальних конфліктів безпосередньо в населених пунктах);

-          інфраструктурні та техногенні катастрофи внаслідок «техногенного тероризму»;

-          параліч економіки регіону, загроза стихійних соціальних збурень – безробіття, дефіцит продуктів, параліч  системи соціального захисту, тощо;

-          загроза гуманітарної катастрофи в регіоні Донбас у середньостроковій перспективі (2-3 місяці).

Аналіз конфлікту на Донбасі

 

Наступний розгорнутий факторний аналіз конфлікту має чотири складові

 

А) «Сепаратисти»

Б) Місцева влада

В) Населення

Г) Антикризові пропозиції

 

А) «Сепаратисти»

Сьогодні  у регіоні Донбасу діють чотири самопроголошені квазідержавні утворення, що мають різні політичні цілі, різну історію  та різних очільників. Це ДНР (Пушилін), ЛНР (Болотов), Новоросія (Царьов-Карякін-Бородай), держава Новоросія (Губарєв).  Їхнє керівництво конфліктує не тільки з центральною владою, а й між собою, використовуючи терористичні методи.  ГубарєвськаНоворосіявисловлювала наміри воювати з РФ за Крим.

Також на території Донбасу діють декілька озброєних формувань, що не підпорядковуються керівництву самопроголошених республік і проголошують власні цілі:

- формування Безлєра (Бєс) – претендують на верховну владу в ДНР; 

- формування Гіркіна (Стрєлок) - Пономарьова. Не мають чіткого політичного плану, діють у Слов’янську і Краматорську; 

- Армія Юго-ВостокаЗдрилюка (Абвер). Основна мета – налагодження партизанського руху на Сході та Півдні України;

- батальйон «Восток» - найманці, зокрема з кавказьких регіонів РФ. За деякими даними, забезпечують інтересиР.Ахметова, знаходяться у конфлікті з ДНР та ополченцями;

- «Народне ополчення Донбасу», не має чіткого командування, в ядрі – місцеві люмпени, криміналітет, донські «казаки», добровольці з РФ і Криму.

За територіальним принципом з місцевого криміналітету формуються   банди, невеликою чисельністю, що прикриваючись загальними гаслами «за незалежність Донбасу» займаються грабежами.

 

 Діяльність незаконних збройних формувань у регіоні характеризується диференціацією, внутрішньою конфліктністю  та криміналізацією:

1.    Відсутність єдиного лідера серед сепаратистів та політичного виразника.

2.    Дезорієнтація у цілях. Наявність кількох політичних сценаріїв для Донбасу, що конфліктують між собою (федералізація, незалежність, приєднання до Росії), звідси – різні цілі.

3.    Розгубленість, деморалізованість внаслідок відсутності політичної та військової підтримки з боку Росії (Гіркін) а також бойових втрат.

4.    Депрофесіоналізація. Поступовий відхід на територію РФ частини кадрових співробітників спецслужб РФ, координаторів.

5.    Поступова втрата підтримки населення – невиплати пенсій зарплат, перебої у постачанні, відсутність чітких перспектив для населення території  у разі успіху сценарію «незалежна Республіка». 

6.    Наявність збройних конфліктів між терористичними угрупуваннями за здобич та вплив на територію.

7.    Проблеми відсутності притоку свіжих сил, провал спроб організації партизанської війни, залежність від постачання найманців із-за кордону. Про це свідчить примусова мобілізація місцевих жителів до збройних формувань.

8.    Лояльність населення забезпечується терором і залякуванням.

9.    Кримінальний терор внаслідок безвладдя і безкарності. Поширення насильства з метою заволодіння приватною та державною власністю, захоплення заручників з метою отримання викупу.

10.  Заволодіння трофеями і коштами стає основною метою найманців і криміналітету, що свідчить про вичерпаність політичного порядку денного.

11.  Початок процесу розпаду руху внаслідок розчарування «ідейних» послідовників сепаратизму в методах діяльності бандугруповань.

12.  Застосування терору всередині формувань з метою утримання дисципліни (Група Гіркіна).

13.  Поширення мародерства, алкоголізму, наркоманії,  відсутність бойових навичок  у місцевих найманців та стихійних прибічників (Народне ополчення Донбасу).

 

Таким чином, озброєні формування не змогли символізувати собою «справу честі за незалежність Донбасу», дискредитували себе криміналом, насильством і викликають страх та недовіру. Внаслідок внутрішньої диференціації учасників лише частина сепаратистів-вихідців регіону готова до демілітаризації та діяльності в суто політичній площині. Більшість угруповань (особливо – Луганська область), що складаються з «диких гусей» (найманці) фактично орієнтовані на комерціалізовану професійну війну (це відззеркалюється в поширеному терміні-характеристиці «сомалізація Донбасу»).

 

Б) Місцева влада

 

1)        Параліч владних інституцій та вакуум влади – ключові складові кризи у Донецькій та Луганській області.

 

Причини. Ще до відкритої фази кризи, владні інституції на Донбасі зазнали суттєвої мутації. Приватизація владних інституцій з боку декількох корпоративних груп позбавили регіональні структури влади будь-яких ознак представницької влади, що керуються законом чи Конституцією України. По суті, органи державної влади та силові структури регіону були перетворені на філіали найбільш впливових корпоративних груп.

 Нова центральна влада не змогла швидко встановити контроль над ситуацією у південних та східних областях України.  Кадрові зміни стосувались виключно Голів ОДА. На рівні середньої управлінської ланки, зокрема,  органів забезпечення правопорядку ротацій не відбулося.

 З боку нового керівництва держави декларувалась готовність до люстрації та масштабної зміни управлінських кадрів.

 Спроби організувати діалог між центром та регіонами булипозірними та декларативними.

 Це призвело до несприйняття центральної влади східними регіональними елітами.Панівні настої: відчуття невизначеності щодо свого майбутнього, очікування репресій.

Наслідок:  владою на місцях зайнята вичікувальна позиція, пасивне сприяння протестам під сепаратистськими гаслами. Коли  мирні протести вилилися у озброєні виступи, контроль над ситуацією де-факто опинився в руках «ополчення», офіційна влада на місцях здебільшого втратила важелі управління. 

Органи захисту правопорядку на Сході України також були  вбудовані в політичну корупційну вертикаль. Довгий час вони мали де-факто подвійне підпорядкування:  в рамках формальної службової ієрархії та як  корпоративна  ланка.  Невизначена позиція корпоративного сектору, орієнтація багатьох силовиків на систему, вибудовану Януковичем, спричинили до паралічу силових відомств і часткового переходу силовиків на бік протестувальників, а згодом і сепаратистів.

 

Проявами паралічу владних інституцій стали:

 

-          відсутність голови ОДА в Луганській області та перебування в.о. голови ОДА в одному із районів, що межує з Харківською областю; невелика фактична впливовість голови Донецької ОДА;

 

-          більшість мерів міст або відсторонені від посад або самоусунулись від виконання посадових обов’язків. Окремі керівники міст та органів місцевого самоврядування перейшли на сторону бойовиків або пасивно сприймають їх діяльність;

 

-          міліція – найбільш слабке місце у структурі регіональної влади. Прояви розпаду органів правопорядку  -  від добровільної здачі зброї та своїх службових приміщень, до переходу на сторону бойовиків;

 

-           захоплення приміщень СБУ призвело до ліквідації системи, яка покликана опікуватися питаннями національної безпеки на території області.

 

2)    Параліч владних інституцій призвів до вакууму влади в регіоні(як державної, так і місцевого самоврядування). Навіть звільнення окремих населених пунктів та регіону від бойовиків та терористів не може забезпечити стабілізацію ситуації та встановлення соціального порядку.

 

В) Населення

 

1)    Громадяни-мешканці регіону Донбас дезорієнтовані, заляканінегативною і суперечливою інформацію щодо подій у державі та власному регіоні. Острах, що з’явився внаслідок нерозуміння «майданного протесту» та політичних результатів революційних подій в Києві, змінився стресовим станом від воєнних дій на власній території.Стрес – стан повної дезорієнтації та переважання вітальних (безпосередньо-життєвих) інстинктів та потреб.

 

2)    Населення знаходиться під тиском обмеженого кола ЗМІ, в яких переважає російська «картина подій» («бандерівський заколот в Києві», «братня підтримка Росії», «окупація української армії», «терористи «Правого сектору» та інші стереотипи).  Оскільки події в регіоні висвітлюються з різних позицій ЗМІ України, Росії, а також - позиціонованих від ЛНР та ДНР, наслідком цього стає втрата довіри до ЗМІ в цілому, актуалізація чуток, посилення невротизації і загального незадоволення владою.

 

3)     Населення відчуває неадкватнеставлення з боку органів центральної влади до політичної позиції «Донбасу» та не визнання власних прав на висловлення протесту. АТО сприймається як спроба «київської влади» подавити силою політичний протест. Відсутність політичного діалогу, ультиматуми центральної влади  посилюють відчуття  неминучості поглиблення  озброєного конфлікту. Посилюються інтерпретації АТО як військової окупації життєвого простору з боку «київських військ», якими маніпулює «Захід» всупереч «Росії». Одночасно, мілітарні групи, які протистоять центральній владі сприймаються як напівкримінальні сили, за якими стоять інтереси тіньового капіталу та місцевих олігархів. За умов відсутності діалогу у політичний площині існує небезпека переходу масової інтерпретації конфлікту у релігійно-конфесійну та (або) соціально-класову площину, що зробить його більш масовим і посилить сепаратистські настрої.

 

4)    Відбувається  погіршення стану громадської та особистої безпеки і  можливостей пересування як у містах, так і між населеними пунктами. Це спричиняє психологічний тиск, становить загрозу можливості працювати, навчатися, актуалізує у свідомості політичні питання як загрозу власному життю.

 

5)    Постачання продуктами харчування та медпрепаратами погіршується, зростають ціни,  що викликає негативні очікування щодо забезпечення первинних життєвих потреб.

 

6)    Обстріли важкою технікою та авіацією населених пунктів (як приватних будівель, так і громадських) посилює одночасно антиурядові настрої та незадоволення повстанськими групами.

 

7)    Присутність військових угрупувань на території, озброєних людей на вулицях та зростання кількостіозброєнних конфліктів ведуть до поширення негативного відношення до мілітарних угрупувань, безвідносно їх належності.

 

8)    Наявність інформації про присутність серед  проросійських  мілітарних угрупувань громадян РФ (зокрема чеченців), а на стороні  урядових військ іноземних найманців (чехів, поляків, американців) і «приватних армій» створює атмосферу чуток і невизначеності щодо самостійності влади.

 

9)    Внаслідок бездіяльності міліції збільшується кількість випадків бандитизму та інших злочинів,  у зв’язку з цим виникає незадоволення  дестабілізацією, яка пов’язується з діями як самопроголошеного керівництва, так і державної влади. Формується соціальний запит на забезпечення громадського порядку і захисту життєвого середовища незалежно від його джерела.

 

10) Очікування частини населення щодо швидкого вирішення ситуації (за зразком «кримського сценарію» або придушення сепаратистів) не виправдалися. Підтримка самопроголошених органів влади зменшується, оскільки досягнення проголошених завдань  затягується у часі, не має чіткої перспективи і плану дій, окрім протистояння силам АТО. Внутрішні політичні конфлікти, відсутність політичної підтримки з боку РФ створюють ситуацію невизначеності стосовно подальших подій у регіоні. Зростають негативні очікування щодо найближчого майбутнього: ефективна місцева  влада відсутня, населення відчуває погіршення перспектив збереження роботи у контексті погіршення політичних та економічних відносин з РФ та невизначеності міжбюджетних відносин.  

 

11) Сепаратисти намагаються проводити примусову мобілізацію, у зв’язку з чим  виникає незадоволення населення спробами його примусового залучення у військові дії. Молодь переважно ухиляється від особистої участі у подіях.

 

12) Населення було позбавлене можливості брати участь у голосуванні на виборах Президента України 25 травня, що сприймається як примусове позбавлення можливості впливати на формування органів центральної влади, зменшує легітимність органів центральної влади в регіоні.

 

13) У ситуації поглиблення дестабілізації виникає загроза панічних настроїв та появи масових потоків біженців як на території України, так і в РФ.

 

14) Водночас, у частини населення, що компліментарно ставиться до ідеї возз’єднання з РФ та підтримує ідеї «сепаратистів», формується міфологія «визвольного руху», виникають елементи героїзації учасників подій, «сакральних жертв» та перспектив «руху супротиву». І це слід враховувати при подальшій реалізації АТО, наведенні ладу в регіоні та при формуванні нової регіональної політики.

 

            Г) пропозиції щодо  заходів зі стабілізації ситуації (сценарій «Шлях до миру»)

Складність деескалації конфлікту пояснюється відсутністю у центральної влади реального пакету пропозицій щодо політичного врегулювання ситуації. Невизначеність майбутнього зберігається. Розгубленість населення та його дезорієнтація, втрати серед мирних громадян,  ідеологічна дихотомія, відсутність достатньої інформації про події суттєво ускладнюють стабілізаційні процеси.  Головний ризик полягає в тому, що  навіть у разі  успіху  військових дій населення Донбасу  буде орієнтоване на автономістські ідеї та збереження негативного ставлення до дій центральної влади. Конфліктний потенціал регіону збережеться. 

Виходом із ситуації може стати докорінна трансформація  заходів з деескалації конфлікту. Зокрема, плани АТО, військові дії  повинні плануватись та здійснюватись у пакеті із заходами, які спрямовані на відновлення органів влади та правопорядку у кожному (!) із населених пунктів Донецької та Луганської області. По суті, до проведення позачергових виборів до місцевих органів влади в регіонах влада в більшості населених пунктів повинна перейти до тимчасових адміністрацій/комендантів, які будуть призначатися після «зачистки» населених пунктів від бойовиків та представників самопроголошених республік.  

Успіх заходів значною мірою залежатиме від спроможності центральної влади забезпечити охорону державного кордону з РФ (аж до зведення інженерних споруд з метою повного перекриття каналів проникнення в Україну найманців, постачання зброї тощо).

            Пропозиції щодо дій зі стабілізації ситуації у зоні конфлікту:      

1.           Силовим заходам має передувати збір інформації з відкритих джерел та негласними методами щодо ситуації у окремих населених пунктах/ районах/ міських агломераціях.

2.           Внаслідок аналізу зібраної інформації здійснюється зонування населених пунктів/районів в залежності від наявності збройних формувань, їх впливу, підтримкинаселенням:

І зона – населення здебільшого нейтральне чи лояльне (до українських військових), діють окремі самодіяльні групи опору, місцеві органи влади дезорієнтовані, але працюють, є проблеми у забезпеченні громадського порядку, перебої з постачанням;

   ІІ зона – населення нейтральне, або підтримує сепаратистів. Органи влади вимушено співпрацюють із сепаратистами.Координація слабка. Діють місцеві ополченці або озброєні угруповання з криміналом;  кримінальні прояви стосовно бізнесменів; серйозні перебої з постачанням; 

ІІІ зона – населення залякане, є біженці, є активні учасники озброєних формувань. Влада захоплена представниками незаконних збройних формувань. У складі формувань - найманці, професійні військові,  є постачання зброї та найманців за кордону, здійснюється координація. Діє терор до нелояльних громадян, патріотів. Насильницьке захоплення майна, диверсії. Життя населеного пункту паралізоване.

 

3             Вогнища сепаратизму локалізуються за допомогою військових формувань.

4             З метою запобігання негативних гуманітарних наслідків, для населення міст та селищ Донбасу, що готове до тимчасової евакуації в умовах загроз збройних конфліктів, створюються умови для евакуації населення з небезпечних зон (через фільтраційні пункти/табори) та тимчасового розміщення в безпечних регіонах. Доцільно максимально використати потенціал сусідніх областей (Дніпропетровська, Сумська, Кіровоградська, Херсонська, Запорізька, Черкаська, Полтавська, …).

5             Забезпечується контрольоване збройними силами та спецпідрозділами постачання продуктів харчування, питної води та медикаментів в населені пункти, де паралізовані торгівельні мережі.

6 Особлива увага – забезпеченню охорони промислових та інфраструктурних об’єктів задля запобігання «техногенного тероризму».

7 Посилена увага – загрозі терактів в «спальних районах», густонаселених центрах великих та середніх міст, соціальних об’єктах (школи, вузи, лікарні). 

8 Оголошення ультиматуму – звернення Верховної Ради «Шлях до миру» (у разі, якщо пропозиція буде реалізована після  інавгурації новообраного Президента – спільна заява Президента та ВР).

Його зміст – припинення активних наступальних дій антитерористичних підрозділів на 3 дні.

Адресати: члени незаконних збройних формувань.

За цей час вони мають:

-                     скласти зброю;

-                     виїхати до Росії або розійтись по домівках;

-                     зробити вибір на користь політичного вирішення конфлікту, відмовившись від збройного опору і задекларувати ці цілі.

-                     не виключено, що компенсатором може стати пропозиція проведення дочасних місцевих виборів, в яких можуть взяти участь немілітарні організації, програмні засади яких не суперечать Конституції України. Враховуючи настрої населення Донбасу (певним орієнтиром можуть слугувати підсумки президентських виборів 25 травня), проросійські та т.зв. «євразійські» партії та об’єднання не мають шансів набрати більшість голосів в органах місцевого самоврядування. Але їх участь у мирному процесі виборів дозволить певною мірою компенсувати відмінності у настроях виборців Донбасу, перевести ці настрої у русло політичної конкуренції.

Припинення активних наступальних дій триває в обмеженому часі (3 дні).

 

Особи, що припинили збройний опір і не вчинили тяжких злочинів, можуть розраховувати на амністію та забезпечення особистої безпеки.

Можливо створити фільтраційні пункти/табори для встановлення особи  учасників  збройних формувань та перевірки на предмет скоєння тяжких злочинів.

 

1             Далі – наступає час «Х», після якого озброєні формування вважатимуться терористичними і знищуватимуться.

 

2             Застосовується тактика поступового витіснення терористів – починаючи з населених пунктів, що підпадають під ознакиІ зони, до ескалації – ІІІ зони. Операція має проходити із Заходу на Схід – з метою витіснення терористів на територію РФ та убезпечити від прориву їх вглиб території. Апробація тактики можлива на «анклаві» терористів –м. Маріуполь.

 

3             Для проведення переговорів, вирішення проблем роззброєння, визначення потреб населення створюється Узгоджувальна комісія з представників, уповноважених ВРУ  (представники центральної влади та регіонів). Рішення приймається Постановою Верховної Ради.

Комісія забезпечується збройною охороною,  працює в обласних центрах, перемовини ведуться з усіма сторонами конфлікту за умови припинення вогню, мета – антикризовий по-кроковий план по деескалації конфлікту в даній області. Робота організовується за графіком (Донецьк, Луганськ, Харків, Миколаїв, Одеса). Пропозиції щодо планів надаються Президенту та ВР.

 

Одночасно з  антитерористичними відбуваються заходи, спрямовані на консолідацію промислового менеджменту, відновлення місцевого управління, підготовку до місцевих виборів.

 

4     Задля успіху проведення заходів зі стабілізації деякі території зони конфлікту можуть бути оголошені територією надзвичайної ситуації соціального походження (згідно чинного законодавства[1]).

-         Призначається Спеціальна адміністрація управління територією, що вирішує питання фінансування, відновлення території, соціальних виплат, постачання, тощо.

-         У звільнених населених пунктах діють виїзні слідчі групи під охороною Національної гвардії.

-         Створюється місцева міліція.

Загалом, сценарій «Шлях до миру» дозволяє врахувати як специфіку збройного конфлікту, так і політичну та гуманітарну складову ситуації в регіоні Донбас.

Потребують також окремого опрацювання:

- заходи інформаційного впливу на населення регіону, контрпропаганда;

- державна програма економічного відновлення регіону.

 

Автори: А.Єрмолаев, О.Маркеева, В.Потапенко, С.Денисенко, В.Щербина.

 

 

Додаток

ОГЛЯД

основних рішень Верховної Ради України, В.о. Президента України, Уряду України стосовно кризової ситуації на Сході України

 

Верховна Рада України:

 22 лютого 2014 р.  Постанова «Про запобігання проявам сепаратизму та іншим посяганням на основи національної безпеки України», у якій висловлюється загальна стурбованість активізацією проявів сепаратизму з боку окремих політиків та місцевих органів влади і вимагається від СБУ посилення заходів реагування.

 28 лютого 2014 р.  «Звернення до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї»Контекст - очевидне пряме втручання РФ у Криму і загроза повномасштабної військової агресії РФ на Сході України.

У подальшому ВР регулярно, хоч іноді і з певним запізненням, приймала акти, спрямовані на нормативно-законодавче забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України в умовах прямої агресії в АРК і неприхованої підривної і диверсійної діяльності агентури РФ на Сході (Півдні) України:

-          Постанова ВР «Про підтримку Збройних Сил України, інших військових формувань України»;  

-          Закон України «Про Національну гвардію України»; 

-          два Закони України «Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію"» (у березні і травні);

Постановою ВР «Про додаткові заходи для зміцнення обороноздатності України», запропоновано розглянути доцільність відновлення призову на строкову службу у ЗСУ та початкової військової підготовки у освітніх закладах.

Іншою важливою постановою «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави» серед іншого пропонується скасувати діючі Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року та Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, організувати підготовку і прийняття нових документів з урахуванням реальних та потенційних загроз і викликів національній безпеці України, а також провести огляд сил безпеки сектору безпеки і оборони України з метою уточнення місця, ролі та переліку визначених завдань, оцінки стану і готовності до їх виконання.

 

В.о.Президента України:

Голова ВР О.Турчинов, одразу після обрання, прийняв повноваження виконуючого обов‘язки Президента України (Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та Голови РНБОУ) і за посадою безперервно здійснював безпосереднє керівництво діями всіх структур безпеки.  Важливим напрямом його діяльності було здійснення кадрової політики – призначення Начальника Генерального штабу ЗСУ,  керівництва Національної гвардії та ін. При цьому, левову частину кадрових рішень В.о. Президента складали призначення і перепризначення в СБУ, де після падіння режиму Януковича знайти потрібні кадри було дуже важко. Відповідно, лише за три місяці після зміни керівництва держави і СБУ, у відомстві на деяких позиціях керівництво мінялося по два і, навіть, по три рази (Донецька обл., Луганська обл., АТЦ).

Серед основних рішень В.о. Президента слід зазначити затвердження рішень РНБОУ:

 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» (приведення ЗСУ у бойову готовність ПОВНА),

«Про заходи щодо забезпечення консолідації громадян України та припинення громадянського протистояння в Донецькій та Луганській областях»,

"Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Значну увагу у цей період В.о. Президента приділяв питанням налагодження роботи у інформаційній сфері. Про це свідчать два розпорядження «Про деякі заходи щодо забезпечення безпеки в інформаційній сфері» та «Про заходи щодо забезпечення інформування громадськості про антитерористичну операцію», а також указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року "Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України"».

Безумовно, окрім зазначених, В.о. Президента приймалися багато інших важливих рішень, таких, як два укази  "Про часткову мобілізацію", затвердження положень про орган управління Національною гвардією, про створення Інформаційно-аналітичного центру при РНБОУ та ін.

 

Кабінет Міністрів України:

Вирішувались питання постачання матеріальних ресурсів для структур безпеки.

На озброєння Національної гвардії передано 42 новітні БТР-4, а для потреб ЗСУ було розблоковано недоторкані запаси держрезерву.

Значна робота членами КМУ проводилася безпосередньо у зоні збройних конфліктів на Сході з метою налагодження національного діалогу і порозуміння. У Донецьку проводилися наради за участю Прем‘єра і віце-Прем‘єрів,  у Харкові  було проведене виїзне засідання КМУ, керівництвом КМУ відвідувалися місця боїв в рамках АТО тощо. Також КМУ докладалися зусилля щодо завантаження підприємств регіону та протидії корупції у вугільній галузі та інших ключових галузях економіки Східного регіону України.