< Назад до записів

Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній і культурній галузях через посередництво національних зусиль і міжнародної співпраці та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Загальна декларація прав людини, Стаття 22.

Нещодавно Україна вперше відзначила День гідності та свободи. Він був заснований, щоб зберегти пам'ять про події 2013 року, названі Революцією гідності.

Важка ситуація, в умовах якої Україна зустріла цю пам'ятну дату, сприяла сплеску гострої дискусії про причини, зміст й неоднозначні наслідки торішніх подій.

Упевнений, не менш важливе питання, поки обійдене увагою експертів, має бути поставлене до самої назви. Чи була та революція насправді Революцією гідності? Чому одним із її наслідків стала втрата багатьма громадянами гідних умов життя?

Конфуцій вбачав шлях наведення ладу в суспільстві, що перебуває в хаосі, через повернення природного значення назвам.

Називаючи явище невірним ім'ям, ми спотворюємо своє розуміння його природи. У цьому випадку спроби пояснити перебіг подій, тим більше передбачити його - приречені на невдачу і можуть привести до плачевних наслідків.

Це питання тільки здається філософським. Насправді, воно має прямий стосунок до реального життя. Наприклад, усім відомо, що запалення легенів спочатку легко сплутати із застудою. Симптоми однакові: температура, нежить, легкий кашель. Але якщо продовжити називати пневмонію застудою, лікувати її гарячим молоком і продовжувати ходити на роботу, то скінчитись це може тривалим курсом лікування, важкими ускладненнями, а іноді, хоч й рідко - летальним результатом.

Проте, якщо для діагностування запалення легенів досить рентгенівського знімка й кваліфікованого лікаря, то з визначенням вірних назв громадських процесів набагато складніше. Аналіз не зробиш, наслідки помилкового лікування набагато важчі, а жертви - численніші.

Тому за всієї очевидності визначення «Революції гідності» вкрай важливо розкрити його зміст. Це дозволить зрозуміти, наскільки назва відповідає суті торішніх подій і, можливо, пояснити їх наслідки.

На жаль, сенс поняття «гідність» не роз'яснюється ані указом Президента України, що встановив відповідне свято, ані Конституцією України, що закріпила гідність як одну з найвищих соціальних цінностей.

Так що ж малося на увазі? Гадаю, відповідь слід шукати у висловлюваннях політиків та активістів, які стояли у витоків торішніх подій.

Вранці 11 грудня 2013 року після невдалої нічної спроби силовиків розігнати Майдан Арсеній Яценюк заявив, що минула ніч стала «ніччю гідності. Нашої гідності, кожної людини, яка довела, що ми можемо не просто боротися за свої права, а що ми можемо перемагати».

Наступного дня А. Яценюк закликав усіх прийти 15 грудня на Народне віче, назвавши його Днем гідності. «Основне питання порядку денного Народного віче, яке ми називаємо Днем гідності, - не дати можливості Віктору Януковичу підписати угоду про вступ України у Митний союз», - сказав він.

Саме у ті дні гідність отримала визначення - здатність людей захистити свободу свого вибору. Вибору європейського шляху розвитку, а не приєднання до Митного союзу.

Мабуть, найбільш чітко висловив це розуміння гідності активіст, який заявив репортерові: "Люди розуміють, що потрібно боротися за те, щоб у нас була демократія, щоб не вказували кийками, куди йти". Відтоді поняття гідності часто вживалося політиками в різних гаслах, проте найчастіше йшлося про свободу вибору.

З одного боку, вона дійсно є невід'ємною частиною гідності. Приміром, відомий представник французького Просвітництва Жан-Жак Руссо пов'язував почуття гідності з проблемою свободи. У своїй праці "Про громадський договір" він писав: "Відмовитися від своєї свободи - це означає відмовитися від своєї людської гідності, від прав людини, навіть від її обов'язків... Така відмова несумісна з людською природою".

Проте чи може весь зміст гідності бути зведений до свободи вибору? Глибоко переконаний, що ні!

Не кожну вільну людину можна назвати гідною. Скільки людей, які зустрілися нам у житті, не заслуговували на таке звання? Упевнений, кожному є що згадати. І навпаки, хіба людина, свобода якої обмежена, обов'язково втрачає почуття власної гідності?

Це говорить нам про те, що гідність людини значно ширше, і свободи однієї для неї замало.

Для людей, що відстоювали на майданах країни свободу вибору європейського шляху розвитку, інтеграція України в Європейський Союз не була самоціллю. Скоріш за все їм кортіло справедливого правосуддя, сучасної медицини й освіти, ефективного державного управління та безвізового режиму. Та й, що гріха таїти, європейського рівня заробітків теж хотілося. Тобто всього того, що сукупно й складає наше уявлення про гідні умови життя.

Революція дійсно привела до істотних зрушень у суспільній свідомості українського народу. Багатьом вона дозволила відчути себе вільним, перестати бути байдужим, дала шанс узяти на себе відповідальність.

У той же час, вже стало очевидним, що це мало не єдине надбання революції. Корінних соціально-політичних змін, що дозволили б зробити умови життя людей гідними, не сталося.

Більше того, відсутність глибоких економічних реформ, загострення відносин з Російською Федерацією й озброєний конфлікт на Сході країни сприяли прискоренню падіння української економіки. Найбільш болісним результатом такого стану справ стало різке зниження рівня життя людей.

Це ще раз повертає нас до проблеми назви революції. Багато хто, упевнений, погодиться, що бідність й неможливість підтримувати гідні умови життя здатні з часом руйнувати людську гідність. Жити у злиднях й тримати себе гідно - нелегке випробування і не всім воно під силу.

У 2008 році Генеральний секретар ООН у своєму посланні з нагоди міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності підкреслив: «Люди, змушені жити в бідності, часто стикаються із соціальною ізоляцією, дискримінацією та позбавленням прав і можливостей. Життя у злиднях позбавляє бідних людської гідності».

Проблема бідності для України, на жаль, стає все більш гострою. Це, зокрема, відзначили учасники дискусії «Бідність в Україні: нові виклики, ризики, тенденції», що відбулася наприкінці листопада цього року в Інституті демографії й соціальних досліджень НАНУ.

За підрахунками експертів, на початку цього року понад 20% населення України знаходилося за межею абсолютної бідності, а до кінця року бідних стане ще більше. У контексті винесеної в епіграф статті Загальної декларації прав людини це означає, що кожен п'ятий громадянин нашої країни не мав можливостей для підтримання своєї гідності. У нього не було грошей, щоб придбати навіть мінімальний споживчий кошик. На думку Кабінету міністрів, дорослій працездатній людині для цього досить прожиткового мінімуму в розмірі 1218 гривень на місяць.

Проте за оцінками фахівців, реальний розмах бідності в українському суспільстві може бути істотно ширшим. Адже нинішній склад мінімального споживчого кошику давно застарів, тобто й прожитковий мінімум значно занижений. Склад кошику був затверджений Урядом у 2000 році за методикою, що дісталася нам у спадок від Ленінградського інституту гігієни праці. Відтоді він жодного разу не переглядався, хоча згідно з міжнародними стандартами це потрібно робити хоча б раз на п'ять років.

У 2011 році редакція ТСН підрахувала, на що реально може розраховувати громадянин, виходячи з встановленого Кабміном мінімального споживчого кошику. Це 106 грамів хліба, 5 грамів сала і 25 грамів ковбаси, півтори склянки молока і 250 грамів картоплі на день, пара шкарпеток і колготок на рік, одна пара білизни на 5 років. При цьому до складу кошику не включені медичні послуги й освіта, що давно вже перестали бути насправді безкоштовними.

Комусь може здатись недоречним ставити в один ряд гідність й харчування. Впевнений, що декілька років виживання на такому мізерному пайку змінять його думку.

Масштаби бідності розростаються також унаслідок появи у 2014 році в Україні «нових бідних». До них, на думку директора Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ Е. Лібанової, можна віднести значну кількість переселенців з Криму і Донбасу. Тільки за офіційними оцінками їх число наближається до 500 тисяч, хоча насправді може бути більшим. Кількість людей, які опинилися за межею бідності на непідконтрольних офіційному Києву територіях Сходу України, оцінити взагалі неможливо.

Гадаю, багато хто погодиться, що втрата роботи - це чутливий удар по почуттю власної гідності. Безробіття підточує його невпевненістю в завтрашньому дні, руйнує принизливою нездатністю прогодувати родину та забезпечити гідні умови дітям.

Незважаючи на традиційно оптимістичну офіційну оцінку рівня безробіття - 1,5% на кінець жовтня цього року, експерти налаштовані більш критично. Багато хто вважає, що справжній масштаб цього явища замаскований через поширену практику відправлення працівників в неоплачувані відпустки, їх переведення на неповну зайнятість і скорочення зарплат. На думку заввідділом соціальних проблем ринку праці Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ Л. Лісогор, зараз в Україні майже 16% працівників у промисловості змушені працювати в скороченому режимі.

Важливо відзначити, що бідний в Україні - це не обов'язково безробітний. У нас навіть той, хто має роботу, не завжди може дозволити собі гідні умови життя. Адже, по-перше, встановлений державою мінімальний рівень зарплати дорівнює прожитковому мінімуму, тобто 1218 грн. Про те, що споживчий кошик, який можна купити на ці гроші, не підтримує гідність, а, скоріше, принижує його, ми вже говорили.

По-друге, цього року доходи громадян істотно знизилися. Згідно із офіційною статистикою в жовтні реальна заробітна плата проти цього ж місяця минулого року скоротилася більш як на 13%. Якщо порівняти січень-жовтень цього року з аналогічним періодом 2013, то падіння складе 5%.

Середній розмір пенсії, за даними Пенсійного фонду, - близько 1670 грн., хоча у багатьох - істотно менше. Ще на початку року це було б близько 200 дол. США, а сьогодні - трохи більше 100.

По-третє, далеко не всі можуть отримати зароблене. Заборгованість із зарплати виросла з початку цього року майже в 3 рази і склала понад 2,2 млрд. грн.

По-четверте, навіть отримавши свої «кровні», дотягнути до наступної получки громадянам сьогодні буде набагато важче, ніж на початку року. Дякувати за це слід Уряду, керманичем якого досі є А. Яценюк, що дав назву Дню гідності.

Саме він ухвалив рішення про підвищення тарифів на газ і тепло на 40%. Під його керівництвом Кабінет міністрів заморозив щорічне підвищення соціальних стандартів і припустив рекордне падіння національної валюти. А сьогодні цей же уряд Яценюка розробляє пропозиції щодо радикального згортання соціальних програм і зменшення рівня соціального захисту громадян.

Яким чином має зміцнитися почуття гідності чоловіка, який втратив роботу, або якщо йому не виплатили зарплату і він не знає, чи зможе прогодувати родину? Чи можна описати цим словом почуття матері, яка намагається пояснити дитині, що подарунка до свят цього року не буде? Які почуття відбиваються в очах старих, що, стоячи в черзі, рахують бракуючі копійки? Яку гідність виховає в собі молодь, знаючи, що гідна кар'єра їй «не світить», адже у батьків немає грошей на добру освіту?

Так що ж мали на увазі політики, які дали назву Дню і Революції гідності, якщо «завдяки» їх рішенням більшості громадян все важче підтримувати цю саму гідність? Мабуть йшлося про гідність нації або країни? Але хіба її можна зміцнити за рахунок приниження гідності громадян? Навіть якщо й не всіх, а тільки частини?

Дехто завів «стару пісню» про те, що шлях до гідного життя непростий і потрібно почекати. Мовляв, тимчасове погіршення стану економіки - це побічний симптом її реформування й не повинно вести до зневіри, а навпаки зміцнювати нашу віру в краще майбутнє України.

Ці «мантри» нагадують старий радянський анекдот, в якому Л. Брежнєва спитали: чому країна йде до комунізму, а їсти нічого? У відповідь він сказав, що в дорозі нікого годувати не обіцяли!

Дуже не хочеться думати, що політики, коли розповідали про гідність, нас обдурювали. На мій погляд, справа в «помилці перекладу» мови гасел звичайною людською.

Революція дала змогу на деякий час відчути свою гідність тим, хто захистив право на вільний вибір. Але не призвела до корінних змін, що дозволили б усім громадянам підтримувати почуття своєї гідності у довгостроковій перспективі.

Гідність людини вимагає реалізації усіх її прав! Як права на вільний вибір, так і прав на працю, її гідну оплату, якісну охорону здоров'я та освіту, гідну старість.

Складний шлях до цієї мети не скінчився минулого року Революцією гідності. Він все ще лежить перед нами. Про це, між іншим, сказав і Президент П. Порошенко, який на відкритті першої сесії новообраної Верховної Ради VIII скликання повідомив: «Наша політика має бути спрямована на те, щоб крок за кроком рухатися від країни Революції гідності до власне Країни гідності».

Віталій Грамотнєв