Аналітичний огляд: "Програмні документи Парламенту, Уряду та Президента: політичні декларації, суспільні очікування, перші результати реформ"
У представленому документі експерти Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» проаналізували концептуальні засади основних програмних документів Президента, Парламенту та Уряду, а саме, Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» (далі - Стратегія 2020), Коаліційну угоду та Програму діяльності КМУ. Виходячи з аналізу текстів запропонованих програмних документів у співставленні з суспільними очікуваннями та першими результатами реформ, автори звіту дають відповідь на низку питань, зокрема, наскільки заявлені програми відповідають суспільним очікуванням, наскільки консолідованою є позиція нової влади щодо цілей та пріоритетів реформ, наскільки результативними та реалістичними є задекларовані наміри тощо.
Вже пройшло більше року від початку Революції гідності і майже рік з часу повної зміни політичної влади у країні. За цей час відбулися кардинальні трансформації майже всіх сфер суспільного життя держави. Реальністю стала війна. І саме збройний супротив військовій агресії є сьогодні потужним драйвером перезавантаження української державності – від формування нового українського війська, відродження оборонної галузі, запровадження низки реформ сектору безпеки до вибудовування нової зовнішньої політики.
Друга лінія фронту, - економічна, - випробовує українську націю на спроможність до виживання та відновлення зростання. Глибока економічна криза стала наслідком дії багатьох факторів: злочинної політики попередньої влади, фактичної відсутності економічних реформ до та після зміни влади в 2014 р., економічної війни Росії проти України, та особливо - некомпетентної та неефективної політики вже нової влади. Як наслідок, 2015 рік буде переламним роком, що має дати відповідь на питання, чи буде забезпечена українська державність економічно, тобто, чи вдасться новій владі відвернути загрози повного фінансово-економічного краху та дефолту.
Найменшою мірою зміни заторкнули політичну систему держави. Парадоксально, але вимога, з якої почалася Революція гідності – повне переформатування системи влади, - практично ігнорується представниками владних інституцій. Відтак, третя символічна лінія фронту пролягає саме через політичну систему. І фактично від того, яким буде результат боротьби старих та нових політичних укладів - інститутів, традицій, інтересів, діячів тощо, - залежатиме, чи відбудеться українська державність і якою саме ця нова державність буде.
Відправною точкою дослідження став огляд суспільних очікувань, що кристалізувалися під час та після революційних подій 2013-2014 рр. і є практичним критерієм довіри та підтримки дій окремих політиків та політичних партій. Відтак програмні документи аналізувалися в розрізі підтримуваних громадськістю цільових орієнтирів реформ, а саме: реалізації завдань з європейської інтеграції, забезпечення сталого економічного розвитку, перетворення України в справедливу та соціально-орієнтовану державу, захист державного суверенітету та територіальної цілісності. Наступний крок - аналіз основних програмних документів влади на предмет узгодженості та врахування соціально значимих пріоритетів в основних стратегічних документах різних гілок влади. Фінальний елемент аналізу – оцінки щодо можливості реалізації задекларованих програмних цілей, поточний стан фактичної реалізації програмних документів влади (відображення у законодавстві та державному бюджеті тощо).
Наявність серйозних викликів – безпекових, економічних, політичних, з одного боку, та високі суспільні очікування (на даний час – суспільне невдоволення, що зростає) роблять актуальними питання про можливу ескалацію (новий виток) політичної кризи в Україні. З огляду на зростання негативних оцінок суспільством діяльності нової влади та на відсутність результатів з переважної більшості напрямків реформування, можемо припустити, що новій владі за відсутності консолідованої позиції у правлячій коаліції бракує, по-перше, «дорожньої карти» реформ, по-друге, чітких стратегічних орієнтирів щодо реформ (які були б запобіжниками від «втрати цілі»), по-третє, політичної волі здійснювати реформи.
Серед проаналізованих документів, найбільш змістовною та докладною є Коаліційна угода. Інші документи – Стратегія 2020 та Програма діяльності КМУ є скоріше деклараціями. Стратегія не містить конкретних термінів та інструментів, лише цілі та показники. Програма Уряду навпаки, містить приблизні терміни, набір заходів, але є дуже неконкретною щодо цілей та показників. Зазначимо, що політичні програми Президента, Уряду та парламентської коаліції мали на меті викласти очікування українського суспільства у формі «декларацій про наміри», що символічно зобов’язують їхніх авторів до конкретних політичних кроків. Відповідаючи на суспільні запити, найбільш очікувані суспільством реформи знайшли відображення у програмних документах влади. Серед першочергових реформ названі наступні: нова антикорупційна політика, реформування органів правопорядку, судова реформа. Проте відсутність дієвих результатів навіть по так званим «першочерговим» напрямкам свідчить про те, що програмні документи мають мало спільного з реальним політичним процесом. Таким чином, реальністю післяреволюційної України може стати новий поштовх до політичної дестабілізації, зумовлений як втратою довіри до політиків, що прийшли на зміну режиму Януковича, так і різким загостренням економічної кризи.
