< Назад до записів

В світ вийшов перший номер журналу «Українські діалоги» – це нове українське періодичне видання,орієнтоване на створення майданчика для модерування суспільноїдискусії з питань стратегії розвитку України. Журнал має на меті стимулювати міждисциплінарні дискусії, які допоможуть знайти шлях до встановлення соціально-політичного консенсусущодо образу майбутнього країни, її місця і місії у світі. Наше завдання полягає в різнобічному висвітленні поглядів (позицій) і поданні спектра думок з актуальних питань гуманітарного, політичного та економічного розвиткунашої країни.

Крім того, метою журналу є сприяння представленості України у світовомуінформаційному середовищі шляхом доведення до зарубіжної громадськостідостовірної інформації про сучасний інтелектуальний дискурс в Україні.

Проблема корупції, яка стала головною темою пілотного випуску нашогожурналу, обрана для першого нашого діалогу тому, що Україні протягомтривалого часу не вдається позбутися цього явища або бодай зменшити йогонегативні впливи на життя і розвиток країни. Революція гідності, на порядку денному якої було й питання подолання тотальної системної корупції,викликала певні зміни в політикумі, не змінивши систему. Питання залишилося відтермінованим.

Кожна новообрана влада демонстративно й галасливо, як на спортивномуподіумі, робить «підхід» до «взяття ваги» (українську корупцію вже можнапорівнювати з чимось важким, скам’янілим). Проте всі зусилля зводяться дориторики, проблема залишається каменем, який лежить на нашому шляхудо європейської цивілізації, заважаючи історичному поступу суспільства.

І це передусім проблема владних груп. Саме влада повинна брати на себевідповідальність за стан доброчесності. Але на сьогодні ми не бачимо, абикерівництво країни запропонувало суспільству якісь рецепти, окрім показових арештів не найбільш одіозних персон, або ініціювало публічну й гострудискусію «Що робити?».

Тема корупції досі не має свого кваліфікованого «спікера», антикорупційнастратегія не стала документом для керівництва державних структур та бізнесу.Важливі для людей рішення ухвалюютьсяу непрозорому режимі, на тлі зубожіннямас зростає добробут владних кіл.Між тим, корупція «з’їдає» ресурси, яків доброчесному суспільстві були б спрямовані на національні проекти розвитку,у соціальну сферу. Корупція розбещує чиновників, і ми зовсім не впевнені у тому,що нинішнє покоління нових постреволюційних реформаторів не підхопить цейвірус.

Корупція спотворює вибір народу – щоразу обираючи нових людей, нові гасла,ми не можемо бути впевнені в тому, щоне обрали нову команду хабарників, щебільш цинічну. Що до влади прийшлисаме ті люди, за яких проголосувала більшість виборців, а не ті, хто організувалимасштабний підкуп. Як наслідок – корупція, як кислота, роз’їдає державний каркас та інститути, роблячи з них імітацію,картонні декорації.

Депутати пишуть закони, спрямованіна забезпечення власних доходів. Правоохоронці протегують злочинцям, судизвільняють крадіїв та хабарників, фіскальні органи не наповнюють бюджет, державні компанії збиткові, в лікарнях не лікують, виші не дбають про освіту, а продають дипломи. Армія погано вдягнена й неготова до зими. Навіть конфлікт на сходівідкрив нові корупційні можливості – дозволив налагодити контрабандні потокий підкупати військових командирів дляїх забезпечення.

Ресурси, які належать усім, розходяться по кишенях небагатьох. Гроші не йдутьв країну, не вкладаються в розвиток, вониховаються. Тривожним сигналом є рекордні цифри витоку капіталу з України – цього року він становить 59 мільярдів доларів.

Що роблять люди, які несуть відповідальність за стан справ у країні, щоб якосьвиправдати свій похід у владу під антикорупційними гаслами? Це риторичне запитання. Часом складається враження,що подоланням системної корупції більше стурбовані наші зарубіжні партнери

та кредитори, які періодично загострюють цю проблему перед виплатою чергового траншу. І лише тоді влада змушеназі скрипом реагувати. Досі в країні не запрацювали спеціалізовані інститути длявирішення цієї проблеми – гальмуєтьсяробота Національного антикорупційногобюро, відкладається «запуск» Національного агентства з попередження корупції.

Відшкодовані збитки від корупції в постреволюційний період становили 8 тисяч (!)гривень.Але в суспільній свідомості ставсяякісний стрибок – люди вимагають дій іне хочуть миритися з несправедливістюі розрухою. В українському суспільствіз’явилися нові сили, які готові постійно

актуалізувати запит на добропорядність.І такі здорові паростки вже є в місцевійвладі, в парламенті, нових правоохоронних органах. Є губернатори, готові стати «незручними» для корупціонерів усіхмастей і рангів, промисловці і політики.

А головне – в країні виросло багато громадських організацій та активістів, добре обізнаних щодо небезпеки корупції і готовихборотися за успіх розвитку України як демократичної європейської держави. Саметаким людям буде корисний цей журнал,де зібрані матеріали експертів, які «гли-

боко копають» проблему, висвітлюючи їїмалодосліджені закутки і відповідаючи назапитання: «Чому нам не вдається боротися з корупцією?», «Звідки родом українськакорупція?» і «Як нам будувати державу безкорупції?».

Але корупція – лише одна з тяжкихперешкод, які тут і тепер доводиться долати Україні та її громадянам на шляхудо стабільності й розвитку. Економічні,соціальні, політичні й військові проблемипостають сьогодні перед країною так гостро, як ще ніколи не поставали за чверть

століття незалежності. А тому теми дляобговорення на сторінках нашого журналуй надалі будуть добиратися, формулюватися та досліджуватися згідно з вимогамиі духом часу.

Головний редактор Андрій Єрмолаєв