Зміна парадигми державотворення в Україні має бути легітимною
Таку думку головний експерт Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Валентина Романова у своєму відеоблозі. (См. блог В.Романовой на портале "Лига")
Перед Україною як перед (відносно) молодою демократією стоїть амбітне завдання проходження через відмінні за своєю сутністю процеси демократичного транзиту. Я маю на увазі державотворення, націєтворення, власне демократизацію та економічну лібералізацію. В Україні, як і в інших пост-комуністичних державах, ці процеси відбуваються одночасно. Саме ця одночасність протікання відмінних процесів транзиту продовжує ставити перед дослідниками теоретичне та практичне запитання: Як розбудовувати міцну державу та водночас забезпечувати демократичну рамку політичних перетворень?
Донедавна класики-транзитологи Альфред Степан та Хуан Лінц[1] вважали, що для успішної демократизації необхідна, як мінімум, національна єдність, а бажано – ще й відносно висока централізація державної влади як ключовий складник державотворення. Класичний приклад – модель державотворення та націєтворення Франції XIX століття. Ця модель передбачає впровадження політик, спрямованих на розбудову централізованої унітарної держави та пріоритетний захист громадянських прав та свобод тутильної нації. Ці політики державотворення отримали назву nation-statepolicies.
На практиці ця модель виявилася найбільш успішною у демократичних державах без відчутних регіональних та інших відмінностей. Натомість сьогодні нормою для успішних демократій, насамперед великих та багатонаціональних, є децентралізація влади по лінії «центр-регіони», а також політики, що дозволяють враховувати потреби й інтереси суспільних груп із множинними ідентичностями, які визнають, легітимізують державні інститути, а також ключові політики, що реалізовуються в рамках єдиного державного кордону.
Ті самі класики-транзитологи[2] визнали цей факт та запропонували свій теоретичний «рецепт» державотворення для сучасних демократичних держав, який було успішно реалізовано у низці держав світу. Їхній рецепт отримав назву state-nationpolicies. Він стосується адміністративно-територіального устрою, який може бути побудований за логікою децентралізованої унітарної моделі або передбачати певну асиметрію у делегуванні повноважень по лінії «центр-регіони» у процесі деконцентрації або деволюції влади. Щодо політичної системи, state-nationpolicies передбачають модель сильного парламентаризму, коли до коаліцій, що формують коаліційні уряди, можуть залучатися як політичні партії, що користуються суспільною підтримкою у всіх куточках держави, так і партії, які спираються на електоральну підтримку у певних територіально-локалізованих частинах країни. Щодо логіки націєтворення, то у рамках state-nationpoliciesгарантовано захист прав як титульних націй, так і національних та етнічних меншин.
У своїй книзі «Розбудова state-nation: Індія та інші багатонаціональні демократії» Альфред Степан, Хуан Лінц та Йогандра Йадав розглянули не тільки приклади Бельгії, Канади, Індії, але й приклад України. З огляду на те, що їхня книга вийшла в друк у 2011 році, політичні процеси в Україні охоплюють період тільки до 2010 року. З часів Євромайдану та, на жаль, дотепер невідновленої територіальної цілісності, питання державотворення та демократизації постало для України ще гостріше. Якій логіці слідуватимуть державотворення, націєтворення і демократичні перетворення в Україні у нових умовах, коли на порядку денного стоїть питання відновлення територіальної цілісності та суверенітету?
Для відповіді на це актуальне питання необхідно врахувати переваги і недоліки двох альтернативних підходів не тільки в теорії, а на практиці. У рамках парадигми державотворення за допомогою state-nationpolicies, яку пропонують Альфред Степан, Хуан Лінц та Йогандра Йадав, такий порядок денний може передбачати: посилення парламентаризму та розширення формату парламентських коаліцій; поглиблення децентралізації влади; розбудову асиметричної унітарної держави; захист прав титульної нації із забезпеченням прав національних та етнічних меншин.На мою думку, успішність реалізації такого пакету політик можливе за умови консенсусу між суспільними групами та політичними елітами, високого рівня легітимності державної влади з боку суспільних груп, які можуть мати відмінні або множинні ідентичності, а також за умови верховенства права та закону.
[1] Alfred Stepan and Juan J. Linz (1996) ‘Problems of Democratic Transition and Consolidation: Southern Europe, South America, and Post-Communist Europe’, Johns Hopkins University Press. – 504 p.
[2] Alfred Stepan, Juan J. Linz, Yogendra Yadav (2011) ‘Crafting State-Nations: India and Other Multinational Democracies’, Johns Hopkins University Press.
